Вірус Епштейна-Барр − одна з найпоширеніших у світі герпесвірусних інфекцій. У більшості випадків інфекційний мононуклеоз проходить самостійно та має сприятливий прогноз, проте іноді виникають гострі ускладнення, такі як розрив селезінки, гепатит та значне збільшення мигдаликів з обструкцією дихальних шляхів.
Дізнайтеся у статті на estet-portal.com якими тяжкими ускладненнями загрожує інфекційний мононуклеоз та які сучасні підходи до терапії даного захворювання.
Ранні ускладнення інфекційного мононуклеозу
Ушкодження паренхіми печінки виникає приблизно у 75% пацієнтів, у яких також відзначають підвищення рівня АЛТ під час гострої фази інфекційного мононуклеозу, при тому що рівень АЛТ повертається до нормальних значень через 3 тижні.
Читайте нас у Instagram!
>Холестатичний та хронічний гепатити, які спровоковані вірусом Епштейна-Барр, є рідкісними ускладненнями, але доцільно призначати аналіз на «печінкові проби» при встановленні діагнозу та під час моніторингу хворих з тяжким перебігом інфекційного мононуклеозу.
Збільшення шийних лімфатичних вузлів: ставимо діагноз правильно
Розрив селезінки як наслідок спленомегалії та зміненої структури органу є найбільш небезпечним та гострим ускладненням інфекційного мононуклеозу. Це, однак, дуже рідкісне ускладнення із частотою від 0,1 до 0,5%, при тому, що більшість випадків відбувається протягом перших 3 тижнів після встановлення діагнозу. Пікове збільшення розмірів селезінки при інфекційному мононуклеозі підтверджується приблизно через 12 днів після появи симптомів за допомогою ультразвукового дослідження.
Ризик розриву селезінки високий у спортсменів, і вони повинні утримуватися від змагань у перші 3 тижні хвороби.
Шийна лімфаденопатія є відмітною ознакою інфекційного мононуклеозу та залучає носоглотку та піднебінні мигдалики. За оцінками, набряк при вірусі Епштейна-Барр викликає обструкцію в дихальних шляхах у 1-3,5% випадків інфекційного мононуклеозу та частіше зустрічається у дітей молодшого віку.
Симптоми включають стридор, ціаноз та тахіпное та потребують негайної госпіталізації. Системні кортикостероїди застосовують у пацієнтів із ризиком обструкції дихальних шляхів та показують значні результати протягом 12-36 год.
Пізні ускладнення вірусу Епштейна-Барр
Лімфопроліферативні захворювання є найчастішими пізніми ускладненнями інфекційного мононуклеозу та були досліджені у кількох різних когортах з 1970-х років. Однак інфікування вірусом Епштейна-Барр не впливає на тактику лікування, ремісія спостерігається в 85% випадків.
Вірус Епштейна-Барр також асоціюється з В-крупноклітинною дифузною лімфомою у 10% випадків, що погіршує прогноз, оскільки ці пацієнти схильні погано реагувати на звичайну терапію.
Інфекційний мононуклеоз: сучасні методи діагностики захворювання
Ризик розвитку розсіяного склерозу в 2,3 рази вищий у осіб з інфекцією вірусу Епштейна-Барр та інфекційним мононуклеозом у дорослому віці в анамнезі, ніж у ВЕБ-позитивних осіб без інфекційного мононуклеозу у минулому. Дослідження також показало, що найвищий рівень захворюваності спостерігається у осіб віком 25-30 років та знижується майже до нуля у людей 60 років.
Якщо дійсно існує причинно-спадковий зв'язок між вірусом Епштейна-Барр та розсіяним склерозом, то це підтримує думку, що вакцинація проти ВЕБ може мати потенціал для усунення розвитку розсіяного склерозу.
Хронічна активна вірус Епштейна-Барр інфекція є рідкісним станом і територіально в основному обмежується Японією та Східною Азією, але привернула увагу міжнародного співтовариства через збільшення кількості випадків у всьому світі.
Вакцинація як єдиний спосіб уникнути інфекційного мононуклеозу
Після первинної оцінки пацієнта із симптомами, що свідчать про інфекційний мононуклеоз, рекомендується проведення діагностики. Лікування має зосереджуватися на симптоматичному полегшенні загального стану та відпочинку. Госпіталізація може знадобитися у тяжких випадках зневоднення та ризику розвитку обструкції дихальних шляхів.
Ганцикловір у лікуванні цитомегаловірусної інфекції
Гепатит є загальним та раннім ускладненням інфекційного мононуклеозу, що найчастіше проходить самостійно, і його слід контролювати за допомогою результатів аналізу печінкових проб. Розрив селезінки буває рідко і може виникати спонтанно, хоча більшість випадків спостерігаються через 3 тижні після діагностики інфекційного мононуклеозу, і саме ультразвукове дослідження селезінки забезпечує кращу оцінку ризику.
Обструкція дихальних шляхів через збільшення мигдаликів трапляється у пацієнтів дитячого віку, і при надходженні їх слід лікувати системними кортикостероїдами.
Через високу поширеність вірус Епштейна-Барр-інфікованих у всьому світі профілактичні заходи повинні бути пріоритетними для запобігання ускладнень, в ідеалі шляхом вакцинації. Сучасні дослідження вакцинації показали успіх, адже у 78% випадків вакцинація запобігає розвитку інфекційного мононуклеозу.
Лихоманка неясного генезу: правильний діагностичний алгоритм
Поділіться:
Додати коментар