Сьогодні вивчення захворювань, спричинених вірусом Епштейна-Барр, є цікавим для лікарів різного профілю. Це зумовлено тропністю вірусу до імунної системи, а також значенням вірусу у виникненні злоякісних новоутворень, зокрема, лімфом.
Інфекційний мононуклеоз – патологія, що найчастіше зустрічається, викликана вірусом Епштейна-Барр. Вона також відома як «хвороба поцілунків», що пов'язано з переважним шляхом поширення інфекції.
У цій статті на estet-portal.com детально викладено інформацію про сучасні підходи до лабораторної діагностики інфекційного мононуклеозу.
Роль цитомегаловірусу у виникненні інфекційного мононуклеозу
Цитомегаловірус викликає близько 3% випадків інфекційного мононуклеозу. Особливість інфекційного мононуклеозу, викликаного цитомегаловірусом, полягає у наявності тривалих фебрильних епізодів, лімфаденопатії, гепатиту. Але при цьому фарингеальні прояви захворювання відсутні у більшості випадків.
Цитомегаловірусна інфекція особливо небезпечна під час вагітності: ризик виникнення важких патологій у плода становить близько 10%.
Про можливість цитомегаловірусу ініціювати виникнення інфекційного мононуклеозу слід пам'ятати під час проведення лабораторної діагностики захворювання. Визначення ДНК вірусу методом ПЛР підтверджує його роль розвитку інфекційного мононуклеозу.
Читайте нас у Telegram.
Зміни загального аналізу крові при інфекційному мононуклеозі
Зміни загального аналізу крові при інфекційному мононуклеозі є досить характерними. У перші дні захворювання може спостерігатися лейкопенія. Надалі вона змінюється на лейкоцитоз з переважанням одноядерних клітин: у загальному аналізі крові лімфоцити становлять понад 50%. Тромбоцитопенія та гранулоцитопенія досить часто зустрічаються на тлі інфекційного мононуклеозу. На тлі ураження печінки може спостерігатися підвищення рівнів трансаміназ: АЛТ (аланінамінотрансферази) та АСТ (аспартатамінотрансферази).
Читайте також: FDA попереджає: підвищений ризик розвитку великоклітинної лімфоми після імплантації грудей
Інфекційний мононуклеоз: що являють собою атипові мононуклеари
Для пацієнтів з інфекційним мононуклеозом дуже характерною лабораторною ознакою є поява у картині крові атипових мононуклеарів.
Атипові мононуклеари – це одноядерні клітини з великим ядром, широкою протоплазмою та поясом просвітлення на межі ядра та цитоплазми (останнє необов'язково). Ядро клітин велике і розташоване у клітині асиметрично. Атипові мононуклеари є молодими лімфоцитами, морфологічно подібними до моноцитів. Вони також відомі під назвою «віроцити».
Атипові мононуклеари можуть бути присутніми не тільки при інфекційному мононуклеозі, але й інших вірусних захворюваннях. Але саме у разі інфекційного мононуклеозу їхня кількість становить понад 10%, що практично не зустрічається на тлі інших вірусних інфекцій і тому є діагностичною ознакою інфекційного мононуклеозу. У картині крові віроцити з'являються вже на 2-3 день захворювання і можуть спостерігатися до двох місяців і більше.
Підступні TORCH-інфекції: чим небезпечний токсоплазмоз при вагітності
У чому полягає серологічна діагностика інфекційного мононуклеозу
Серологічна діагностика інфекційного мононуклеозу полягає у проведенні імуноферментного аналізу (ІФА), який дає можливість ідентифікувати специфічні антитіла.
З метою серологічної діагностики інфекційного мононуклеозу використовується метод імуноферментного аналізу.
До антитіл, які є маркерами інфекційного мононуклеозу, належать:
1. анти-VCA Ig M (viral-capsid antigen з англ. – вірусний капсидний антиген): присутні в крові з самого початку захворювання в 100% випадків і визначаються в наступні 3 тижні у високих титрах. Анти-VCA IgM зникають на 1-6 місяці захворювання. Виявлення їх специфічне як для діагностики гострої первинної інфекції, так і для її реактивації;
2. анти-VCA Ig G – можуть з'являтися з 1-4 тижня захворювання, кількість їх знижується з одужанням. Наявність їх у більшості випадків свідчить про перенесений інфекційний мононуклеоз. Підвищення титру в 4 і більше разів у динаміці говорить про гострий інфекційний процес.
3. анти-EBNA Ig G (Epstein–Barr nuclear antigen з англ. – ядерний антиген Епштейн-Барр вірусу) – ідентифікуються пізніше всього (через 4-6 місяців після початку захворювання) і можуть зберігатися протягом багатьох років і навіть довічно.
4. анти EBV EA-D IgG (early D antigen з англ. – ранні антигени D) – є антитіла до D-компонента білка, необхідного для реплікації вірусу. Характерні для гострої первинної інфекції, з'являються у перші два тижні захворювання та швидко зникають з одужанням. Збільшення титру анти-EBV EA-D IgG вказує на реактивацію інфекції.
Для визначення етіології інфекційного мононуклеозу можна також використовувати ПЛР. Ідентифікація ДНК Епштейн-Барр вірусу в крові та зіскрібках слизових оболонок підтверджує його роль у розвитку захворювання. Визначення гетерофільних антитіл у наш час практично не використовується через технічні складності та низьку специфічність аналізів.
Дякую, що Ви залишаєтеся з estet-portal.com. Читайте інші цікаві статті у розділі Інфекційні хвороби. Можливо, Вас також зацікавить: Чому важливо діагностувати запальні ураження шкіри кільцеподібної форми.
Поділіться:
Додати коментар