Синдром діабетичної стопи (СДС) − специфічний симптомокомплекс ураження стоп при цукровому діабеті (ЦД), основою патогенезу якого є діабетична мікро-, макроангіопатія, периферична нейропатія нижніх кінцівок та остеоартропатія.
Ці процеси розвиваються паралельно, взаємно обтяжуючи один одного, з приєднанням важких гнійно-некротичних уражень, які характеризуються особливим складом мікрофлори та перебігом на тлі глибоких обмінних порушень та імуносупресії.
Дізнайтеся у статті на estet-portal.com про останні рекомендації щодо діагностики та лікування пацієнтів із синдромом діабетичної стопи.
- Оцінка ризику розвитку синдрому діабетичної стопи
- Періодичність оцінки ризику синдрому діабетичної стопи
- Заходи, які заборонені при лікуванні діабетичної стопи
Оцінка ризику розвитку синдрому діабетичної стопи
При обстеженні пацієнта з цукровим діабетом рекомендується зняти взуття, шкарпетки, пов'язки та оглянути обидві стопи на наявність таких факторів ризику розвитку діабетичної стопи:
- нейропатія;
- ішемія нижніх кінцівок;
- виразки;
- мозолі;
- наявність запалення, деформації;
- гангрена;
- артропатія Шарко.
Читайте нас у Instagram!
Цим пацієнтам рекомендується також щорічно визначати човниково-плечовий індекс для оцінки стану периферичних артерій. У осіб з цукровим діабетом можуть бути хибнопозитивні результати внаслідок кальцифікації артерій.
Цукровий діабет у юних пацієнтів: особливості ведення
Для оцінки ризику розвитку синдрому діабетичної стопи в клініці рекомендується використовувати таку стратифікацію ризику:
1. Низький ризик: відсутні всі фактори ризику, крім мозолі;
2. Помірний ризик: наявність деформації, нейропатії або ознак ішемії кінцівок.
3. Високий ризик:
- виразка або ампутація в анамнезі;
- пацієнт отримує замісну ниркову терапію;
- поєднання нейропатії та некритичної ішемії кінцівок;
- поєднання нейропатії з мозолем та/або деформацієюїй;
- поєднання некритичної ішемії кінцівок з мозолем та/або деформацією.
Періодичність оцінки ризику синдрому діабетичної стопи
Рекомендовані проміжки часу для оцінки ризику розвитку СДС:
- Щорічно для осіб з низьким ризиком;
- Кожні 3-6 місяців для осіб з помірним ризиком;
- Кожні 1-2 місяці для осіб з високим ризиком;
- Кожні 1-2 тижні для пацієнтів з високим ризиком, а також тих, які перебувають у критичному стані.
До загрозливих станів за наявності синдрому діабетичної стопи відносяться:
- виразка з лихоманкою або ознаками сепсису;
- виразка з наявною ішемією кінцівок;
- гангрена стопи або окремих пальців.
Розробка нових форм препаратів інсуліну для лікування цукрового діабету
Якщо у пацієнта є виразка, лікарю необхідно оцінити та зафіксувати дані в історії хвороби. Рекомендується використовувати стандартизовану систему для документування тяжкості виразки на стопі, наприклад, SINBAD (Site, Ischaemia, Neuropathy, Bacterial Infection , Area and Depth).
Заходи, які заборонені при лікуванні діабетичної стопи
У зв'язку з можливими ускладненнями не рекомендується в лікуванні синдрому діабетичної стопи використовувати наступні методи:
- електростимуляційна терапія;
- плазма крові, збагачена тромбоцитами (PRP-терапія);
- дальтепарин та регенеративні матриці;
- фактори зростання (G-CSF, EGF, PDGF, TGF-β);
- гіпербарична оксигенотерапія.
За наявності підозри про приєднання інфекції при діабетичній стопі рекомендується взяти зразок тканини/кості та направити на мікробіологічний аналіз.
Рекомендовано виконання рентгена ураженої стопи (або стоп) пацієнта для визначення ступеня ураження. За наявності інфікування діабетичної виразки необхідно виключити остеомієліт.
При підтвердженні інфікування виразки стопи рекомендується починати антибактеріальну терапію у пацієнтів із СДС. Рекомендовано 1 лінію терапії починати з пероральних форм антибактеріальних препаратів, якщо тяжкість стану не потребує парентеральної форми введення.
При призначенні парентеральної (внутрішньовенної) антибактеріальної терапії рекомендується провести оцінку через 48 годин та у разі покращення стану пацієнта − перейти на пероральну форму.
Необхідно також пам'ятати, що перелом ступні або гомілковостопного суглоба у людини з цукровим діабетом може призвести до розвитку артропатії Шарко.
Цю патологію можна запідозрити за наявності почервоніння, локального підвищення температури тіла, набряку чи деформації (зокрема, коли шкіра залишається незмінною), особливо за наявності периферичної нейропатії чи ниркової недостатності.
Для підтвердження цього ускладнення проводять рентгенографію ураженої стопи та гомілковостопного суглоба. Якщо на рентгенограмі змін не виявлено, рекомендується виконати МРТ.
Медикаментозна терапія ускладнень цукрового діабету
В якості лікування при цій патології може використовуватися незнімна індивідуальна розвантажувальна пов'язка. Якщо пов'язка недоцільна у лікуванні пацієнта, рекомендується розглянути призначення знімної розвантажувальної пов'язки. При цьому заборонено призначати бісфосфонати для лікування пацієнтів з гострою артропатією Шарко.
Пацієнти, які мають деформацію внаслідок перенесеної артропатії Шарко, мають високий ризик розвитку виразки.
Слідкуйте за нашими новинами на YouTube-каналі:
Поділіться:
Додати коментар