Виявлення маркерів герпетичної інфекції у вагітних

Герпетична інфекція може стати грунтом для безплідного шлюбу, оскільки віруси надають несприятливий вплив на репродуктивне здоров'я як жінок, так і чоловіків. Але і при вагітності герпес-віруси викликають серйозний ризик внутрішньоутробного інфікування плода і несприятливого результату вагітності [1, 4, 5, 7]. Вірус простого герпесу (ВПГ) нерідко є причиною розвитку неврологічних, соматичних та ендокринних проблем у новонароджених та дітей старшого віку [3]. Особливо небезпечною є генітальна локалізація герпесу, яка у вагітних зустрічається у 7–35% спостережень [2, 6].

Метою справжньої роботи стало вивчення оптимізації діагностики герпетичної інфекції у вагітних з обтяженим акушерсько-гінекологічним анамнезом (ОАГА) у динаміці вагітності.

Було обстежено 74 повторновагітні жінки: 49 першородних і 25 повторнородящих. Вік пацієнток – від 20 до 41 року. У всіх жінок був ОАГА, і вони були направлені в МОНІІАГ з діагнозом: «хронічна герпес-вірусна інфекція»; Дослідження проводилося в динаміці, починаючи з 16-24 тижнів. вагітності.

Для виявлення маркерів ВПГ було застосовано вірусологічний (швидкий культуральний метод – БКМ), молекулярно-біологічні (ПЛР, ПЛР real-time) та серологічні (ІФА) методи. Як клінічний матеріал від вагітних жінок були вивчені кров, сеча та урогенітальні зіскрібки. Про вірусне навантаження у різних клінічних матеріалах судили за кількістю ДНК ВПГ, яку визначали методом ПЛР-rt. Для кожного зразка реєстрували значення порогового циклу Ct (threshold cycle – точка, коли флюоресценція перевищує фонове значення) і обчислювали медіани. Отримані значення порогового циклу (Ct) порівнювали зі значеннями стандартних контрольних зразків з відомим вмістом ДНК у пробі. Для оцінки параметрів гуморальної відповіді досліджували сироватки крові ТИФА на наявність специфічних антитіл до ВПГ (АТ) класів IgM та IgG.

Серед обстежених вагітних відзначалася висока інфікованість: у 43 (58%) із 74 жінок було виявлено ту чи іншу урогенітальну інфекцію (УГІ) вірусної та/або бактеріальної етіології. Метод діагностики УГІ – проведення ПЛР із якісною оцінкою результату. При докладному вивченні анамнезу виявили, що змішана УГИ була виявлена ​​у 21 (28%) вагітної жінки. У структуру інфікування входив цілий спектр збудників УГІ: Ureaplasma urealiticum, Micoplasma hominis, Toxoplasma gondii, Gardnerella vaginalis, Chlamidia trahomatis, Candida albicans, Human papillomavirus. У 22 (30%) вагітних жінок виявили єдиний збудник УГІ: Ureaplasma urealiticum – у 15 (20,4%), Micoplasma hominis – у 4 (5,4%). При цьому скарг пацієнтки не висували, клінічних ознак інфекції відмічено не було.

На першому етапі обстеження пацієнток було проведено порівняльний аналіз частоти виявлення прямих маркерів ВПГ (інфекційна активність вірусу та ДНК ВПГ). У жодної з цих жінок під час обстеження не було виявлено жодних клінічних проявів генітального герпесу. Пацієнтку вважали інфікованою, якщо маркер вірусу виявили хоча б в одному вивченому клінічному матеріалі. Протягом усього періоду обстеження у 18 (24,3%) вагітних було виявлено маркери ВПГ. При цьому ДНК ВПГ була виявлена ​​у 15 (203%) вагітних, інфекційний вірус – у 3 (4%) жінок (рис. 1). Відмінності у частоті виявлення ДНК ВПГ порівняно з інфекційно-активним вірусом були статистично значущими (p<0,05).

Була визначена частота виявлення ВПГ у різних клінічних матеріалах. Було досліджено 525 біологічних матеріалів від вагітних жінок на присутність прямих маркерів ВПГ: по 175 зразків крові, сечі та урогенітальних зіскрібків. При аналізі всіх досліджених зразків сумарно всіма використаними методами (БКМ, ПЛР та ПЛР-rt) найчастіше маркери ВПГ були виявлені в урогенітальних зіскрібках (27/175, 15,4%) та зразках сечі (20/175, 11,4%) , достовірно рідше – у крові (4/175, 2,3%, р&l;0,05).

Поряд із сумарною оцінкою було проведено порівняльний аналіз частоти виявлення маркерів ВПГ залежно від методу. Методом ПЛР ДНК ВПГ було виявлено у 16/525 (3%) зразках, методом ПЛР-rt – у 30/525 (5,7%) зразках. Статистичний аналіз показав, що метод ПЛР-rt виявляв вірусну ДНК достовірно частіше, ніж класичний метод ПЛР (0,05). Інфекційно-активний вірус у біологічних матеріалах (БКМ) виявлявся значно рідше, ніж ДНК ВПГ – у 5/525 (1%) пробах. Таким чином, чутливість виявлення ВПГ методом ПЛР-rt перевищувала чутливість двох інших використаних методів.

Низьку частоту виявлення ВПГ методом БКМ у клінічних зразках можна пояснити або відсутністю інфекційно-активного вірусу в даних пробах за наявності вірусної ДНК, або меншою чутливістю методу БКМ порівняно з ПЛР.

Проведені дослідження показали, що кількість ДНК, виявлена ​​в сечі та урогенітальних зіскрібках, вища, ніж кількість ДНК у зразках крові. При статистичній обробці значень порогового циклу (Ct) відмінності виявились статистично достовірними (р<0,05).

Дослідження сироваток крові показало, що у 64/74 (86,5%) вагітних при первинному обстеженні були анти-ВПГ-IgG антитіла. Анти-ВПГ-IgG антитіла були відсутні у 10 (13,5%) жінок. У 2 (2,7%) вагітних при первинному обстеженні, крім IgG-АТ, були виявлені антитіла класу IgM, які є маркерами гострої фази інфекції.

При оцінці авидності IgG-АТ було встановлено, що у всіх 64 (86,5%) жінок, у яких було виявлено IgG-АТ до ВПГ, антитіла характеризувалися високою авидністю (ІА>50).

Вагітні були обстежені в динаміці на трьох термінах вагітності: у другому та третьому триместрі та перед пологами. При первинному обстеженні у другому триместрі вагітності у 12 (14,8%) жінок було виявлено маркери ВПГ методами БКМ та/або ПЛР. У 8 (12,2%) вагітних виявлення маркерів ВПГ поєднувалося з виявленням високоавидних IgG-АТ (ІА50) з високими титрами (1:320). З-поміж обстежених вагітних IgG-АТ не були виявлені у двох, що вказує на первинне інфікування.

Зміна концентрації IgG-АТ або виявлення АТ з високими титрами в сироватках крові при дослідженні в динаміці супроводжувалося виявленням прямих маркерів ВПГ протягом усього обстеження у 3 вагітних. В однієї вагітної IgG-АТ так і не були виявлені, незважаючи на виявлення маркерів ВПГ протягом усього дослідження.

У 2 (3%) жінок було виявлено прямі маркери ВПГ при первинному обстеженні у поєднанні з IgM-АТ. В одній із цих жінок вагітність закінчилася мимовільним викиднем у другому триместрі.

У третьому триместрі вагітності вперше маркери ВПГ були виявлені у 3 із 74 вагітних. Серологічне дослідження показало, що одна жінка антитіла до ВПГ не мала. При подальшому обстеженні цієї вагітної спостерігалася поява низькоавидних (ІА50) IgG-АТ з низькими титрами 1:20. Це вказувало первинне інфікування. У 2 пацієнток відбулася реактивація інфекції, при цьому в однієї були виявлені високовидні IgG-АТ з високими титрами 1:320, у іншої титр антитіл склав 1:20.

Останнє обстеження жінок перед пологами показало, що у 3-х вагітних вперше були виявлені маркери ВПГ, незважаючи на наявність антитіл до ВПГ, що свідчило про реактивацію герпетичної інфекції.

У 4 (5,4%) вагітних маркери ВПГ виявлялися протягом усього обстеження. При аналізі вірусного навантаження у клінічних зразках було встановлено, що у 2-х вагітних вірусне навантаження збільшувалося в динаміці зі збільшенням терміну гестації: від 100 копДНК/мл при первинному обстеженні до 10 000 копДНК/мл – на останньому терміні обстеження. У двох інших змін вірусного навантаження не було зафіксовано.

Таким чином, згідно з отриманими результатами, починаючи з другого триместру гестації у 15 (20,3%) із 74 вагітних відбулася реактивація герпес-вірусної інфекції. Первинне інфікування діагностовано у 3 (4,0%) вагітних, причому 2 (2,7%) пацієнтки були інфіковані у другому триместрі вагітності та 1 (1,3%) – у третьому. У 49 (66,2%) вагітних виявлено безсимптомне носійство. У 7 (9,5%) жінок, спрямованих у МОНІІАГ з діагнозом «хронічна ВПГ-інфекція», ВПГ-інфекція була відсутня протягом усієї вагітності (рис. 2).

Серологічне обстеження 74 вагітних у динаміці показало, що не завжди реактивація герпетичної інфекції супроводжується виявленням високих титрів IgG-АТ або підвищенням титрів у динаміці. Так, у 3 із 15 (40%) жінок при реактивації ВПГ були виявлені титри IgG-АТ із низькими значеннями (від 1:20 до 1:80).

Висновки

Частота виявлення маркерів герпетичної інфекції у вагітних залежить від застосовуваних діагностичних методик (вірусологічних, молекулярно-біологічних, серологічних) та досліджуваних діагностичних середовищ (кров, сеча, урогенітальні зіскрібки). Найбільшу діагностичну цінність мають молекулярно-біологічні методи (ПЛР, ПЛР-rt) при дослідженні матеріалу з таких середовищ, як сеча та урогенітальні зіскрібки.

Реактивація герпетичної інфекції не завжди супроводжується виявленням високих титрів IgG-АТ або підвищенням титрів у динаміці. Це свідчить про низьку здатність імунної системи вагітної жінки до вироблення достатньої кількості антитіл навіть за наявності прямих маркерів ВПГ та доводить необхідність проведення імунокоригуючих заходів у вагітних високого інфекційного ризику.

За матеріалами www.rmj.ru/

Література

1. Макацарія А.Д., Біцадзе В.О., Акіньшина С.В. Синдром системної запальної відповіді в акушерстві. М: Мед. інформ. агенція. 2006. С. 448.
2. Ніконів А.П., Асцатурова О.Р. Генітальний герпес та вагітність // Гінекологія. 2002. Т. 4. № 1. С. 4–6.
3. Полетаєв А.В., Будикина Т.С., Морозов С.Г. та ін. Інфекція матері як причина патології плода та новонародженого // Алергологія та імунологія. 2001. Т. 2. № 2. С. 110-116.
4. Цинзерлінг А.В., Мельникова В.Ф. Перинатальна інфекція: практичний посібник // Практич. рук-во. СПб.: Епбі СПб, 2002. С. 352.
5. Bursrein DN Sequally transmitted treatment guidelines // Current Opin. Pediatrics. 2003. Vol. 15. P. 391-397.
6. Suligoi B., Cusan M., Santopadre P. et al. HSV-2 є специфічною серопереважання серед різних населення в Римі, Італії. Italian Herpes Management Forum // Sex Transm. Infect. 2000. Vol. 76. P. 213–214.

Поділіться: