Рівень імуноглобулінів при сифілісі підкаже форму хвороби та потрібне лікування

Сифіліс – інфекція, викликана бактерією Treponema pallidum. Хворіють як чоловіки, і жінки, зазвичай репродуктивного віку. Шляхи передачі - статевий та вертикальний. Чинником ризику є часта зміна сексуальних партнерів. Зараження відбувається вже після першого контакту біологічних рідких середовищ організму з тканинами іншої людини.

У відповідь на проникнення бактерії організм одразу починає реагувати. Реакції імунітету здійснюються за допомогою гуморального та клітинного імунітету.

При зараженні сифілісом в організмі відбувається активація механізмів вродженої неспецифічної та адаптивної, антиген-опосередкованої імунної відповіді. В імунній відповіді беруть участь безліч медіаторів клітинного обміну (регуляторні та протизапальні інтерлейкіни, фактори росту та інші олігопептиди). Їх підвищений вміст може визначатися в циркулюючій крові або в осередках розвитку інфекції локально. Кількісний вміст цих пептидів відбивають вираженість захисної реакції. Але ці показники не є характерними маркерами сифілісу і не використовуються для диференціальної діагностики інфекційних захворювань.

Гуморальний імунітет здійснюється завдяки специфічним антитілам, які виробляються у плазматичних клітинах. За сучасними думками, гуморальна відповідь представлена ​​імуноглобулінами класу М. Це пантамер, у якому 5 однакових субодиниць, кожна з яких сформована 2 легкими та 2 важкими ланцюгами амінокислот. Антитіла класу М вважаються найдавнішими антитілами захисних сил. У сироватці крові їхня кількість досягає 10% від загальної кількості імуноглобулінів. IgМ максимально пов'язують чужорідні антитіла та готують їх до видалення з організму. Завдяки своїй молекулярній будові IgМ може зв'язувати до 10 молекул антигену одночасно. Особливості FС-структури ділянок молекули та великий розмір імуноглобуліну не дозволяє йому проникати крізь судинні мембрани та тканинні бар'єри.

Імуноглобуліни класу М можна виявити в крові вже на 10-14 день після проникнення Treponema pallidum через слизові оболонки. Максимальна концентрація бактерій в організмі досягається вже на 6-9 тиждень.

IgМ швидко елімінується з кровотоку (через 3-12 місяців). Якщо хворий не отримує лікування від сифілісу, поступово синтез IgМ замінюється синтезом IgG. Ці білки мають менші розміри, адже за своєю будовою вони відповідають лише одній субодиниці IgМ. Кожна молекула IgG може пов'язувати лише дві молекули антигену. Тому ці білки є більш активними, проникають через судинні мембрани, тканинні бар'єри та плаценту. У крові концентрація IgG становить 75% усіх імуноглобулінів. Їхня функція полягає у зв'язуванні антигенів у важкодоступних місцях для інших Ig.

Що стосується специфічних IgG при сифілісі, то вони з'являються в крові на 3-4 тижні після зараження. Їх зміст поступово зростає і досягає свого максимуму через 1,5 роки, після чого може знижуватися або хвилеподібно вагатися. Це залежить від активності інфекційного процесу. Після адекватного лікування крові виявляється IgG як маркер перенесеної інфекції, але вже у менших кількостях і може визначатися в крові довічно.
Крім цих імуноглобулінів, у реакції організму на інфекції беруть участь IgA, які синтезуються на поверхні слизових оболонок дихальних шляхів, сечостатевого тракту, дихальної та травної системи. Білки є мономерами і димерами з двома субодиницями. У крові концентрація Ig А сягає 15-20% від загального пулу імуноглобулінів. Ці білки не здатні проникати у кров дитини через плаценту. Ця особливість використовується для діагностики вродженого сифілісу.

Для виявлення пулу специфічних антитіл у діагностиці сифілісу використовують такі методи:

• імуноферментний аналіз (ІФА);
• реакція пасивної гемаглютинації (РПГА);
• реакція непрямої імунофлюоресценції (РІФ);
• імуноблотинг (ІБ);
• імунохроматографічні (ІХГІ) та імунохемілюмінісцентні (ІХГІ) методи дослідження.

Диференційовано виявляти в крові пацієнта з сифілісом вміст специфічних антитіл IgМ та IgG дозволяють ІФА та ІБ.

Були проведені дослідження, спрямовані на вивчення клінічної інформативності виявлення IgМ методом ІФА. При обстеженні 73 хворих було встановлено, що в крові хворих на первинний сифіліс спостерігалася максимальна концентрація IgМ у поєднанні з мінімальною кількістю IgG.

При вторинному сифілісі, коли Treponema pallidum масово дисемінували організм, відбувається зворотна картина - знижується IgМ і наростає титр IgG.

У дослідженні Чепурченка Н.В. та Кисельової Г.А. автори зробили висновки про чутливість ІФА до IgМ. При первинному сифіліс – 78-93%, вторинному-51-85%, при прихованих формах-24,3-64%.

Після проведеного лікування IgМ не виявляється в крові вже через 6-12 місяців у 71-92% випадків.

Якщо ж IgМ все ж таки персистує в організмі, це свідчить про повторне зараження або неефективність проведеного лікування.

Також високочутливий метод визначення IgМ у сироватці – РІФ. Дослідження показали 100% чутливість методу при первинному та вторинному сифілісі та 96% - з раннім прихованим сифілісом.

Дослідження сироватки хворих з клінікою вродженого сифілісу дало високу клінічну чутливість виявлення антитіл IgМ у новому методі - імуноблотінг – 92%.

Таким чином, для ранньої діагностики інфекційних захворювань, у тому числі первинного, вторинного, вродженого сифілісу або реінфекції, найбільш доцільним є виявлення IgМ. Для їх визначення лікар залежно від ситуації, стадії процесу та передбачуваної форми захворювання, вибирає найбільш підходящий метод.

При виявленні хоч одного симптому сифілісу лікарю варто провести дослідження для раннього виявлення сифілісу, визначення форми захворювання та для своєчасного лікування. Адже чим «свіжіше» інфекція, тим легше та ефективніше її лікування. А для успішного лікування важливо знати форму хвороби та кількість імуноглобулінів та антитіл.

Пам'ятайте! Вчасно виявляючи сифіліс за допомогою визначення імуноглобулінів, лікар позбавляє десятки і навіть сотні людей потенційної небезпеки бути зараженими сифілісом.