Синдром дефіциту тестостерону – привід звернутися до уролога

Практикуючим урологам слід враховувати, що серед чоловіків, які звертаються для планових профілактичних оглядів та щодо розладів сечовипускання, спостерігається висока поширеність СДТ. Діагностика та лікування чоловіків з віковим андрогенодефіцитом мають бути засновані на прийнятих нині міжнародних рекомендаціях експертів.

В даний час представники різних медичних спеціальностей виявляють великий інтерес до вивчення вікового дефіциту андрогенів у чоловіків.
Синдром дефіциту тестостерону (СДТ) — це пов'язаний із збільшенням віку чоловіків синдром, що проявляється клінічними симптомами та біохімічними ознаками зниження рівнів тестостерону (нижче за референтні значення, характерні для молодих здорових дорослих чоловіків). Відомо, що після 30-річного рубежу у чоловіків спостерігається поступове (приблизно на 1–3% на рік зниження рівнів загального та вільного тестостерону крові, що сприяє підвищенню ймовірності появи клінічних ознак андрогенодефіциту. Терміни розвитку та вираженість симптомів залежать від індивідуальних особливостей секреції та метаболізму тесту , а також від будови рецепторів андрогенів.

Поширеність СДТ у 40–70-річних чоловіків становить 30–70%. У зв'язку з тенденцією до збільшення числа людей похилого віку в розвинених країнах, питання профілактики, своєчасної діагностики та корекції СДТ стають все більш актуальними. Враховуючи різноманіття андрогензалежних механізмів регуляції різних органів і систем, розробка підходів до діагностики та лікування хворих, які страждають на андрогенний дефіцит, проводиться на міждисциплінарній основі.

Пацієнти з синдромом дефіциту тестостерону у уролога

Чоловіки старшого віку часто звертаються до уролога у зв'язку з розладами сечовипускання, зумовленими віковими змінами сечового міхура та інфравезикальною обструкцією на тлі доброякісної гіперплазії та раку передміхурової залози, склерозу шийки сечового міхура, стриктури уретри та ін. симптомів та ступеня стурбованості пацієнтів, висока частота народження патологічних змін простати, а також ризики прогресування новоутворень та розвитку обструктивної уропатії послужили підставою для рекомендації проведення щорічних профілактичних обстежень у уролога всім чоловікам віком від 50 років.

Виявлення рецепторів андрогенів у нижніх сечових шляхах та передміхуровій залозі, опис тестостеронзалежних механізмів регуляції роботи детрузора та здатність андрогенових рецепторів виконувати роль генів-супресорів проліферації у нормальних та онкогенів — у злоякісно транформованих клітинах простати, замісної гормональної терапії тестостероном (ЗГТТ) у великої кількості чоловіків, а з іншого боку, вимагають виваженого підходу щодо показників і протипоказань. У зв'язку з цим пацієнтам перед початком та під час проведення ЗГТТ потрібне обстеження та інтерпретація отриманих показників спеціалістом-урологом.

Невисока специфічність симптомів СДТ, поява бентежних чоловіків ознак копулятивних розладів, наявність вільної та пов'язаних форм тестостерону в крові, природна варіабельність його показників протягом доби, похибка лабораторної діагностики являють собою далеко не повний перелік питань, що призводять до низької діагностики та стандартизації лікувальних підходів до цієї проблеми. Незважаючи на те, що рядом наукових співтовариств були сформульовані клінічні рекомендації з діагностики, лікування та моніторингу хворих на СДТ, ступінь доказовості багатьох положень, що містяться в них, залишається низьким і вимагає продовження досліджень.

Діагностика синдрому дефіциту тестостерону

Діагностика СДТ складається з оцінки клінічних симптомів гіпогонадизму та підтвердження андрогенної недостатності біохімічними методами.
Залежно від індивідуальних особливостей будови андрогенових рецепторів, секреції та метаболізму тестостерону, у чоловіків поступово з'являються клінічні ознаки його недостатності: зниження статевого потягу, миші маси та сили, мінеральної щільності кісток, енергійності, а також еректильна дисфункція, ожиріння та депресивний настрій.

Зниження лібідо найбільш тісно пов'язане з розвитком гіпогонадизму і, можливо, є його найбільш поширеною первинною ознакою, після якої при подальшому зменшенні рівня тестостерону послідовно можуть розвинутися втрата енергійності, ожиріння, депресивний настрій, порушення сну, втрата здатності концентрувати увагу, припливи та еректильна дисфункція.

Більш точно судити про наявність гіпогонадизму можна при виявленні сукупності характерних симптомів, наприклад, еректильної дисфункції, зменшення лібідо та частоти ранкових ригідних ерекцій або зниження лібідо, відчуття повноти життєвих сил та появи депресивного настрою. У чоловіків із розладами сечовипускання для СДТ найбільш типовими виявилися скарги на зниження частоти та здатності сексуальних відносин, зниження кількості ранкових ерекцій та підвищену пітливість.

Лікування синдрому дефіциту тестостерону

Еректильна дисфункція та/або зниження статевого потягу є основними показаннями для призначення ЗГТТ чоловікам із СДТ в урологічній практиці. Висока поширеність гіпогонадизму серед чоловіків, які звернулися за допомогою у зв'язку з наявністю ЕД, і відсутність у багатьох з таких пацієнтів ефекту від медикаментозного лікування ЕД на тлі СДТ спричинили включення до рекомендації щодо їх обстеження визначення рівня тестостерону крові. У більшості випадків нормалізація сили лібідо та поява ранкових ерекцій відбувається через 3–6 місяців, згодом зазвичай збільшується сексуальна активність та підвищується якість статевого життя.

В той же час відомо, що незалежно від наявності СДТ копулятивні розлади можуть бути наслідками розвитку інших патологічних станів (цукрового діабету, гіперпролактинемії, метаболічного синдрому, інфравезикальної обструкції, периферичної нейропатії) або прийому лікарських засобів. У зв'язку з цим відсутність ефекту поведінки ЗГТТ передбачає проведення повторного аналізу причин розвитку сексуальної дисфункції.
Крім того, за наявності клінічної картини гіпогонадизму та прикордонних значень рівня тестостерону крові можливе пробне проведення ЗГТТ протягом 3 місяців, на підставі результатів якого можна зробити висновок про роль гіпогонадизму у розвитку симптоматики та рекомендувати продовження або припинення поповнення дефіциту тестостерону. /p>

Також слід враховувати синергізм лікувальних ефектів тестостерону та препаратів-інгібіторів фосфодіестерази 5-го типу у чоловіків з гіпогонадизмом або низьким нормальним рівнем тестостерону, які пред'являють скарги на еректильну дисфункцію, і рекомендувати таку комбінацію пацієнтам, у яких монотерапія. /p>

ЗГТТ має позитивний вплив на метаболізм кісткової тканини, мускулатуру, еритропоез, когнітивну функцію, пам'ять, просторову орієнтацію та загальне самопочуття у чоловіків із віковим андрогенодефіцитом. Експериментально встановлено, що тестостерон має судинорозширювальний ефект і сприяє посиленню кровотоку, у клінічних дослідженнях доведено його здатність нормалізувати показники у хворих на метаболічний синдром.
Незалежно від способу введення препаратів поява екзогенного тестостерону неминуче призводить до зниження активності гіпоталамо-гіпофізарно-гонадної осі та пригнічення сперматогенезу за рахунок механізму негативного зворотного зв'язку. Це слід враховувати під час вибору методу лікування гіпогонадизму у чоловіків, зацікавлених у збереженні фертильності. Пацієнти, яким планується введення препаратів тестостерону, повинні бути поінформовані про переваги та ризики терапії, а в ході лікування — перебувати під регулярним наглядом та проходити контрольні обстеження.
Для виключення раку передміхурової залози, при якому ЗГТТ абсолютно протипоказана, перед початком ЗГТТ чоловікам слідує виконати пальцеве ректальне дослідження та аналіз рівня простатичного специфічного антигену. Відомо, що терапія тестостероном може стимулювати зростання та посилювати вираженість симптоматики у чоловіків з місцево поширеними та метастатичними карциномами передміхурової залози. До тих пір, поки не накопичено відомостей про віддалені результати застосування ЗГТТ у чоловіків старше 45 років з СДТ,

Згідно з діючими інструкціями до препаратів тестостерону, доброякісна гіперплазія передміхурової залози, а також СНМП не є протипоказанням до їх призначення.

У зв'язку з тим, що розлади сечовипускання можуть розвиватися при гіпогонадизмі за рахунок тестостеронзалежних механізмів регуляції, ЗГТТ може сприяти зниженню дизурії. Дотепер віддалені результати застосування ЗГТТ у чоловіків з розладами сечовипускання невідомі, так само як і не отримані дані про ефективність та безпеку поєднаного застосування андрогензамісної терапії та препаратів груп альфа-адреноблокаторів та інгібіторів 5-альфа-редуктази. У зв'язку з цим щодо тактики ведення хворих з помірно вираженими розладами сечовипускання доцільно керуватися сучасними рекомендаціями і тлі лікування проводити динамічне спостереження.

Наявність симптомів андрогенного дефіциту у чоловіка, які отримали успішне радикальне лікування щодо раку передміхурової залози, можна розглядати як показання для ЗГТТ. Відсутність відомостей про віддалені результати використання андрогенів у цієї категорії пацієнтів має на увазі ретельне продумування переваг та ризиків їх використання. Умовою безпеки проведення лікування є відсутність при динамічному спостереженні за хворими на клінічні та лабораторні ознаки раку передміхурової залози, а також регулярний та ретельний моніторинг їх стану.

Переваги та ризики ЗГТТ, а також необхідність динамічного спостереження слід обговорювати з пацієнтами до початку лікування, зважаючи на вираженість симптоматики, дані лабораторної діагностики, інших методів обстеження. Все більшого поширення набувають лікарські форми тестостерону з пролонгованою дією, що мають здатність підтримувати рівень тестостерону крові в межах меж фізіологічних значень.

За матеріалами ww.lvrach.ru