Коли йдеться про захворювання сечової системи, перше, що спадає на думку – це різні інфекційно-запальні процеси нирок, сечового міхура та сечовивідних шляхів. Тим не менш, урологія – це наука, яка займається різноманітними патологіями цієї системи. І в своїй практиці лікарям часто доводиться стикатися з неспецифічними захворюваннями, визначити яке буває досить складно. Одним із таких захворювань є хвороба Ормонда або заочеревинний фіброз. Ця патологія проявляється порушеннями в роботі органів сечової системи, та інформацією про методи її діагностики та лікування ділиться estet-portal.com.

Клінічна картина та методи лікування хвороби Ормонду

Хвороба Ормонда – це неспецифічний фібросклеротичний процес, який розвивається в сполучнотканинних ділянках клітковини заочеревинного простору. Це захворювання зустрічається досить рідко: приблизно 1 випадок на 200000 переважно у чоловіків віком від 30 до 60 років. Причини виникнення захворювання сьогодні достовірно не вивчені. Вважається, що у більшості випадків заочеревинний фіброз має ідіопатичний характер, але хронічні захворювання оточуючих тканин, інфекції або токсична дія лікарських препаратів також можуть призводити до його виникнення.

Хвороба Ормонда:

  • клінічна картина хвороби Ормонда: характерні симптоми;
  • інструментальні методи діагностики хвороби Ормонда;
  • консервативні та хірургічні методи лікування хвороби Ормонда.

Клінічна картина хвороби Ормонда: характерні симптоми

У клінічній картині хвороби Ормонда привертають увагу симптоми ураження сечових шляхів, оскільки при цій патології здавлюється сечовод і розвивається уретерогідронефроз. До характерних симптомів патології відносять появу тупого, нападоподібного болю в ділянці нирок, швидку стомлюваність, підвищення артеріального тиску. У разі розвитку двостороннього процесу та його прогресування виникають симптоми ниркової недостатності. Залежно від стадії захворювання можуть бути інші специфічні симптоми, пов'язані з обструкцією сечоводів. Характерною особливістю хвороби Ормонда є поступовий клінічний перебіг із бідною симптоматикою.

У клінічній картині хвороби Ормонда привертають увагу симптоми ураження сечових шляхів, оскільки при цій патології здавлюється сечовод і розвивається уретерогідронефроз.

Інструментальні методи діагностики хвороби Ормонда

Для діагностики хвороби Ормонда застосовуються такі інструментальні методи:

  • екскреторна урографія: дозволяє визначити розширення чашково-баханкової системи нирки та сечоводу до рівня його здавлення, зміщення сечоводу у бік хребта;
  • антеградна пієлоуретерографія виконується у випадку, якщо екскреторна урографія протипоказана або функція нирок різко знижена;
  • радіонуклідні методи діагностики дозволяють визначити анатомо-функціональний стан нирок;
  • комп'ютерна та магнітно-резонансна томографія дає змогу уточнити межі поразки.

redkie-diagnozy-v-urologii-bolezn-ormonda

Консервативні та хірургічні методи лікування хвороби Ормонду

Лікування пацієнтів із хворобою Ормонду залежить від локалізації патологічного процесу, його поширення, ступеня порушення пасажу сечі, стану нирок та верхніх сечових шляхів, активності сечової інфекції. Консервативні методи лікування рекомендовані на ранніх стадіях захворювання та включають призначення глюкокортикостероїдів та препаратів, які сприяють розсмоктуванню. Але більшість пацієнтів потребує проведення хірургічного лікування: уретеролітіазу з переміщенням сечоводу в черевну порожнину, резекції сечоводу з накладенням анастомозу кінець у кінець, заміщення сечоводу сегментом тонкого кишечника або аутотрансплантації нирки. Після оперативного втручання прогноз для пацієнтів є сприятливим, але можливим є рецидив захворювання.

Додати коментар

captcha

ОновитиОновити