Урогенітальний хламідіоз на сьогоднішній день вважається досить серйозною медичною та соціальною проблемою. Хламідіоз – це інфекційне захворювання, яке, на жаль, набуло широкого поширення у багатьох країнах. Винуватцем розвитку хламідіозу у дорослих є хламідійна інфекція, яка лише за попередньою оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров'я знаходиться на другому місці серед статевих захворювань. Перша позиція у цьому списку дісталася трихомонадним інфекціям.
Згідно зі статистичними даними, на західних континентах щорічно налічують не менше чотирьох мільйонів випадків зараження хламідійною інфекцією. У європейських країнах (Німеччина, Великобританія) кількість пацієнтів з хламідіозом, які звертаються за медичною допомогою, становить приблизно 10-13% всіх звернень. Хламідіоз у жінок, які займаються проституцією, виявляється у 20% випадків. Як порівняння слід зазначити, що хламідіоз у чоловіків, які ведуть активне сексуальне життя, зустрічається значно рідше – лише у 1,5% випадків. В азіатських країнах, зокрема в Пакистані, хламідійну інфекцію у 17% випадків виявляють у вагітних.
Слід зазначити, що перші відомості про хламідіоз датуються ще Стародавнім світом. Про хворобу йдеться у записах давньоєгипетських та давньокитайських медичних збірок, а також у Старому завіті. Сьогодні хламідіоз із медичної точки зору розглядається не інакше як хвороба нового покоління. Це пов'язано не з появою нової хламідійної інфекції, а скоріше з новим рівнем лабораторної діагностики, завдяки якому нині існують різноманітні методи досліджень, а отже, розпізнати хламідії та визначити їхню патологічну роль стало легше.
Кілька слів про збудника хламідіозу
Хламідії вважаються облігатними внутрішньоклітинними мікроорганізмами, які викликають різні патогенні процеси. Розміри хламідійної клітини досить специфічні, що не дозволяє віднести ці мікроорганізми до бактерій чи вірусів. Хламідії займають проміжне положення. Хламідійні клітини є складовою ланкою звичайної людської мікрофлори. З цієї причини поява хламідій пов'язують із початком активного інфекційного процесу. Відсутність клінічних ознак у більшості випадків розглядається як тимчасовий баланс сил між патогенними паразитами та імунним захистом людини. За своєю структурою хламідії трохи схожі з прокаріотами, а формою нагадують дрібні грамнегативні коки. Особливо слід виділити, що хламідії є не простими бактеріями, а облігатними патогенними паразитами з відмінним циклом розмноження. Цей цикл, як правило, включає дві нерівнозначні за біологічними і морфологічними властивостями форми існування. Таким чином, виділяють ретикулярні (ініціальні) та елементарні тільця. Так як хламідійні клітини не в змозі самостійно виробляти енергію для своєї життєдіяльності через відсутність власних мітохондрій, мікроорганізми змушені постійно розвиватися за рахунок енергії людських клітин, які вони інфікували. Елементарні тільця є носіями характерних видових ознак, які не мають чіткої аналогії у бактеріальному середовищі. Завдяки тому, що елементарні тільця хламідій у метаболічному плані є малоактивними, антибіотики практично не надають на них згубного впливу. У цитоплазмі чутливої (інфікованої) клітини патогенні мікроорганізми утворюють так звану мікроколонію. У ролі чутливих до хламідій клітин, як правило, виступають лейкоцити, макрофаги, епітеліальні клітини слизових оболонок та моноцити. Елементарні тільця, будучи фагоцитовані інфікованою клітиною, оточуються особливою оболонкою, всередині якої починають активну трансформацію ретикулярні тільця. Говорячи про ретикулярні тільця хламідій, слід зазначити, що вони в кілька разів перевищують діаметр елементарних клітин, а також відрізняються підвищеною метаболічною активністю. Патогенні мікроорганізми (хламідії) чутливі до впливу ультрафіолетового випромінювання коротких та довгих хвиль, а також погано переносять високу температуру. Наприклад, при температурі 37 градусів протягом 36 годин (іноді протягом доби) інфекційний процес, спричинений хламідіями, припиняється. При температурі 100 градусів концентрована суспензія патогенних паразитів інактивується всього за одну хвилину. При температурі 20 градусів урогенітальні штами хламідій здатні зберігати активність у простій воді до п'яти діб.
Шляхи зараження хламідіозом
Інфікування хламідіями, як правило, відбувається при незахищених статевих контактах. У групі ризику дорослі чоловіки та жінки віком від двадцяти до сорока років. Пов'язано це зі статевою активністю. Інші шляхи поширення хламідійної інфекції (наприклад, через забруднені інфіковані особисті речі хворого) епідеміологічну небезпеку не становлять, проте списувати їх з рахунку недоцільно. У деяких випадках відзначається висока ймовірність інфікування патогенними клітинами хламідій у дітей (новонароджених) безпосередньо під час пологів. Це з проходженням хламідій через інфіковані родові шляхи. Можлива також і допологова (внутрішньоутробна) передача інфекції.
Порушуючи питання поширення хламідійної інфекції, слід зазначити, що точні дані виражаються лише приблизними цифрами, оскільки до 1996 року випадки зараження хламідіями не підлягали реєстрації обов'язково. Проте захворювання поширене повсюдно. Найчастіше схильні до інфікування люди, які ведуть безладне і часто активне статеве життя, а також соціально неадаптовані особи, які нехтують правилами особистої гігієни та культури сексу.
Небезпека хламідіозу полягає у досить широкому поширенні захворювання, яке вже сьогодні має епідеміологічний характер. Цьому сприяє відсутність у людини генетично обумовленого імунітету проти хламідійної інфекції. Очевидним є і той факт, що перенесена хвороба не є підставою для створення стійкого імунітету від повторного зараження. У різних випадках інфікування хламідіями імунна реакція на патогенні мікроорганізми не має чіткого алгоритму. Наприклад, при локалізованих формах хламідіозу, коли запальний процес обмежений, чому сприяє слабка імуногенна активність хламідій, практично неможлива антигенна стимуляція. Однак, наприклад, при інфікуванні сечостатевої системи людський організм виявляє підвищену активність,
Наслідки хламідіозу
Наслідки хламідіозу можуть бути різними. У чоловіків при інфікуванні хламідіями насамперед уражається сечівник. Далі інфекційний процес переноситься на придатки яєчок, насіннєві бульбашки та передміхурову залозу. У ряді випадків хламідійного уретриту може супроводжувати простатит. Його ознаки спостерігаються у 46% всіх випадків зараження. Поряд із хламідійним простатитом нерідко може розвиватися везикуліт. При несвоєчасному та недостатньо тривалому лікуванні може розвинутись хронічний пієлонефрит.
Запальний інфекційний процес, спричинений хламідіями, може характеризуватись і загостреннями, наприклад, при проникненні хламідійної інфекції із сечового міхура у ниркові балії. При цьому відзначається порушена динаміка сечовипускання та застій сечі. Хламідії, що живуть у сечостатевій системі, у ряді випадків можуть бути винуватцями пневмонії, офтальмохламідіозу та інших захворювань. Медицею також встановлений чіткий взаємозв'язок хламідіозу з порушеною репродуктивною функцією у жінок та чоловіків. У 30% чоловіків, заражених хламідіями, виражено послаблення ерекції, передчасне сім'явипорскування та інші порушення у статевій сфері. Хламідійні клітини здатні надійно зчіплюватися зі сперматозоїдами, досягаючи при цьому не тільки відділів маткової труби та викликаючи її непрохідність, але також проникати в черевну порожнину, провокуючи різні патології внутрішніх органів. Причини виникнення хламідіозу у жінок досить типові. Як правило, висока ймовірність інфікування хламідіями у жінок, які не контролюють своє статеве життя, припускаючи безладних випадкових зв'язків. У хворих на хламідіоз жінок у першу чергу уражається шийка матки, а потім існує ймовірність і висхідної інфекції, яка захоплює яєчники, маткові труби, матку і очеревину. Одночасно з хламідійною інфекцією можливий бактеріальний вагіноз. У жінок хламідійна інфекція може одночасно вражати і сечівник, і канал шийки матки. При цьому цілком можуть бути характерні для хламідіозу симптоми. Вузька піхва (у жінок, що не народжували) і низько розташоване зовнішнє сечовипускальний отвір сприяє первинному інфікуванню. Існує також можливість попадання хламідій з шийки матки в пряму кишку, викликаючи хламідійний проктит, який часто характеризується безсимптомним перебігом. Виявити його можна лише за ретельного дослідження, вдаючись до допомоги сучасних лабораторних методів.
Досить висока ймовірність розвитку на тлі хламідійної інфекції такого захворювання, як уреоплазмоз. Хламідії, що виявляють свою активність у жіночих сечостатевих органах, можуть спричинити різні патології вагітності, тим самим підвищуючи ймовірність розвитку хламідійної інфекції у новонароджених, яка, у свою чергу, нерідко призводить до пневмонії та кон'юнктивіту. Також на тлі хламідіозу у новонароджених може спостерігатися запалення носоглотки та середнього вуха. Наслідки внутрішньоутробної хламідійної інфекції (хламідіозу при вагітності) досить серйозні – може статися передчасне руйнування навколоплідного міхура, що спричинить народження недоношеної дитини, патологічне зниження ваги і навіть загибель плода.
Офтальмохламідіоз, який, як правило, схожий на фолікулярний кон'юнктивіт, розвивається внаслідок перенесення хламідійної інфекції з органів сечостатевої системи в область очей. Цьому сприяє недотримання елементарних гігієнічних правил. Іноді, хоч і рідко, можлива передача інфекції від зараженої людини до здорової віч-на-віч. Для урогенітального хламідіозу в більшості випадків характерний саме безсимптомний перебіг, хоча можливі і чіткі прояви захворювання.
Щодо того, що сприяє інтенсивності розмноження хламідійної інфекції, єдиної думки немає. Відомо, деякі гормональні препарати, зокрема препарати стероїдного ряду, можуть сприяти активному розмноженню хламідій. Прийом оральних контрацептивів збільшує частоту виділень хламідійних клітин із каналу шийки матки.
Протягом захворювання
Важливою умовою розвитку інфекційного процесу вважається попадання і, відповідно, розмноження хламідійної інфекції в епітеліальних областях слизової оболонки сечостатевої системи. Звідси випливає, що вхідними воротами для хламідійної інфекції є саме сечостатеві органи. Взаємодіючи з чутливими клітинами, хламідії поводяться як активні паразити. Використовуючи свою специфічну активність, спрямовану проти лізосом, хламідії обеззброюють найважливіший захисний механізм – фагоцитоз. Таким чином, патогенні мікроорганізми створюють сприятливий ґрунт для подальшого розмноження безпосередньо в цитоплазмі людських клітин.
Активне розмноження сприяє розвитку патологічного процесу, що відображається на динаміці загальних та місцевих захисних реакцій. У місцях первинного вогнища може виявлятися гіперемія та набряк, а також порушується цілісність шару епітелію, внаслідок чого спостерігається глибока інфільтрація та запальний ексудат. Все це призводить часто до серйозних функціональних порушень. Тривалі хламідійні інфекції нерідко здатні бути причиною безпліддя. Так, наукові дослідження показали, що у третини чоловіків у подружніх (безплідних) парах спостерігається прихована хламідійна інфекція. Залишений поза увагою хламідіоз може викликати у жінок висхідні запальні процеси, які торкаються органів малого тазу. А у дорослих чоловіків відсутність належного лікування може призвести до орхоепідідіміту (запалення яєчок та придатків),
Симптоми хламідіозу
Клінічна картина хламідіозу відрізняється, наприклад, від гонококової інфекції меншою гостротою запалень, несприйняттям терапії та більшою частотою різних ускладнень. Інкубаційний період хламідійної інфекції може коливатися не більше одного місяця (іноді довше). Мабуть, типовою особливістю перебігу запального процесу при зараженні хламідійною інфекцією є, як правило, малосимптомний перебіг або асимптомність. Наприклад, у чоловіків виражена форма хламідіозу, яка супроводжується гіперемією слизових оболонок, рясними виділеннями, больовими відчуттями та дизуричними розладами – велика рідкість.
Ознаки хламідіозу у жінок – і зовсім казуїстика. Найчастіше спостерігається млявий запальний процес. Основними симптомами хламідіозу у чоловіків є набряклість губок уретри, помірна гіперемія та убогі гнійно-слизові виділення. Больові відчуття можливі при висхідному запальному процесі та тотальному ураженні уретри. У жінок захворювання може характеризуватись посиленням виділень, а також можлива болючість внизу живота та при сечовипусканні. Однак найчастіше симптоми хламідіозу у жінок проявляються мінімально. При кольпоскопії можна виявити набухання слизової оболонки та вакуолізацію епітелію. В області зовнішнього зіва матки іноді зустрічається невеликих розмірів червоний віночок.
Окрім стандартних симптомів, нерідко можна виявити папули, які являють собою ніби підняту слизову оболонку. Такі папулоподібні випинання містять речовину, що відокремлюється біло-сірого кольору і, як правило, знаходяться на передній губі маткової шийки. Розмір папул може відрізнятись – від просяного зерна до розміру середньої квасолі. Також можуть визначатися розширені судини в підслизовій тканині, які мають особливо чіткі контури навколо папул. Спеціальний аналіз (проба Шиллера) дозволяє виявити йод-негативну зону в області входу цервікального каналу.
Захворювання, викликані хламідіями
Для урогенітальної хламідійної інфекції найчастіше властива хронічна, підгостра та персистуюча форма. Значно рідше проявляються гострі запальні процеси. Загалом клінічна картина безпосередньо залежить від топографії ураження, тимчасового періоду інфікування та виразності загальних та місцевих захисних реакцій організму. У сукупності ці фактори визначають різноманітність клінічних проявів.
Тривалість гострого урогенітального хламідіозу, як правило, не перевищує двох місяців. Даній формі захворювання характерні гнійно-слизові виділення, гострий початок запального процесу та виражений бактеріальний лейкоцитоз. Однак ця форма захворювання виявляється вкрай рідко. Для хронічного хламідіозу характерна асимптомна форма хвороби, а тривалість запального процесу перевищує два місяці. Клінічні прояви, як правило, загострюються згодом після аліментарної провокації – статевого акту. Дизуричні розлади можуть мати непостійний характер, а лейкоцитурія часто не виражена. Можливими ускладненнями хронічного хламідіозу є сальпінгоофорит та простатит.
Хламідійний уретрит становить близько 60% всіх випадків негонококкових уретритів. Найчастіше хламідійний уретрит у чоловічого населення протікає в хронічній формі, проте іноді можливий гострий перебіг захворювання. Нерідко ознаками хламідійного уретриту є прискорені позиви до сечовипускання, болючість при сечовипусканні та виділення з уретри. Іноді можуть турбувати болючі відчуття в промежині, області мошонки та заднього проходу. Іноді біль з'являється і в крижових областях, а також в ділянці нирок і нижніх кінцівках. Найбільш типовим симптомом хламідійного уретриту є гнійні, слизові або слизово-гнійні виділення. Іноді характерні виділення з'являються під час дефекації або тривалої затримки сечі.
Діагностика хламідіозу
Немаловажну роль у боротьбі з хламідіозом відіграє своєчасна та якісна діагностика. При цьому варто відзначити, що діагностика хламідіозу, що здійснюється в лабораторних умовах, на сьогоднішній день складна. Найбільш частими способами діагностики є методи непрямої та прямої імунофлюоресценції, цитологічне фарбування та культуральний метод, коли збудник ізолюється в культурі клітин. З серологічних методів найбільш популярним вважається РЗК (реакція зв'язування комплементу). Але цей тест характеризується зниженою чутливістю, а його результати часто дають хибнопозитивні результати. На сьогоднішній день широко застосовується ПІФ (метод прямої імунофлюоресценції) спільно з використанням моноклональних антитіл. Цей метод діагностики характеризується підвищеною чутливістю. Недоліком цього тесту на хламідіоз є потреба у дорогому обладнанні та неможливість визначити життєздатність хламідій. Всесвітня організація охорони здоров'я рекомендує для діагностики хламідійних уражень користуватися методом, що виділяє збудника у структурі клітин, оброблених метаболітами. Цей метод вважається найбільш достовірним. Його також можна використовувати щодо ефективності призначеної терапії. Але навіть у цьому випадку деякі фактори можуть зменшувати ймовірність виявлення хламідійної інфекції у культурі клітин. До таких факторів можна віднести, наприклад, прийом різних ліків, зокрема антибіотиків.
Всесвітня організація охорони здоров'я рекомендує для діагностики хламідійних уражень користуватися методом, що виділяє збудника у структурі клітин, оброблених метаболітами. Цей метод вважається найбільш достовірним. Його також можна використовувати щодо ефективності призначеної терапії. Але навіть у цьому випадку деякі фактори можуть зменшувати ймовірність виявлення хламідійної інфекції у культурі клітин. До таких факторів можна віднести, наприклад, прийом різних ліків, зокрема антибіотиків. Всесвітня організація охорони здоров'я рекомендує для діагностики хламідійних уражень користуватися методом, що виділяє збудника у структурі клітин, оброблених метаболітами. Цей метод вважається найбільш достовірним. Його також можна використовувати щодо ефективності призначеної терапії. Але навіть у цьому випадку деякі фактори можуть зменшувати ймовірність виявлення хламідійної інфекції у культурі клітин. До таких факторів можна віднести, наприклад, прийом різних ліків, зокрема антибіотиків. Але навіть у цьому випадку деякі фактори можуть зменшувати ймовірність виявлення хламідійної інфекції у культурі клітин. До таких факторів можна віднести, наприклад, прийом різних ліків, зокрема антибіотиків. Але навіть у цьому випадку деякі фактори можуть зменшувати ймовірність виявлення хламідійної інфекції у культурі клітин. До таких факторів можна віднести, наприклад, прийом різних ліків, зокрема антибіотиків.Лікування хламідіозу
Методи та схема лікування урогенітального хламідіозу ґрунтуються головним чином на застосуванні антибіотиків. Однак при лікуванні хламідіозу у чоловіків слід враховувати біологічні особливості збудника (хламідії). Наприклад, ці патогенні мікроорганізми в ряді випадків можуть мати високий тропізм до клітин епітелію і мають можливість персистувати в мембранообмежених областях епітелію. У зв'язку з цим мікроорганізми можуть залишатися неушкодженими при призначенні антибіотикотерапії. У свою чергу це може призвести до невдалого лікування. Тому доцільно застосовувати поряд із етіотропними засобами ще й патогенічні препарати.
Найчастіше при лікуванні хламідіозу лікарі призначають фторхінолони, препарати тетрациклінового ряду та макроліди. Слід зазначити, що антибіотикотерапія, проведена без урахування особливостей мікробної асоціації або етіологічного агента, часто призводить до зникнення клінічних симптомів, що нерідко спричиняє помилки багатьох лікарів. Антибіотики доцільніше призначати спільно з імунотерапією, причому як за стаціонарного, так і при амбулаторному лікуванні.
Останнім часом сучасна медицина широко використовує нові антибіотики – звані азаліди. До таких препаратів можна віднести азитроміцин (таблетки), що характеризується підвищеною антибактеріальною активністю. Дані ліки від хламідіозу ефективніші проти грамнегативних мікроорганізмів, а також відрізняються тривалим періодом виділення. У деяких випадках різні вагінальні свічки здатні зіграти не останню роль у знищенні хламідійної інфекції. У ряді випадків довів свою ефективність препарат еритроміцин, який часто використовують при лікуванні хламідіозу у жінок, особливо вагітних.
Профілактика хламідіозу полягає в упорядкованому статевому житті з використанням бар'єрних контрацептивів, а також у своєчасному (ранньому) виявленні інфекції та адекватному лікуванні.
За матеріалами сайту simptom.org
Поділіться:
Додати коментар