Коли внаслідок операцій чи дії різних травмуючих чинників відбувається ушкодження власних тканин пацієнта, то процесі загоєння рани формується рубець. Найчастіше з часом рубці стають непомітними, але іноді відбувається заміщення пошкодженої тканини на грубу сполучну. Такі рубці стають серйозним косметичним недоліком, призводять до соціальної дезадаптації та психоемоційного дискомфорту пацієнта, знижують якість його життя.
Чому формується келоїдний рубець на шкірі
Зазвичай при пошкодженні шкіри формування рубця проходить кілька стадій:
- епітелізація (на 7-10 добу після травми, краї рани з'єднуються тонкою грануляційною тканиною);
- освіта молодого рубця (10—30 добу після травми, рубець насиченого рожевого кольору);
- утворення «зрілого» рубця (1-3 місяці після травми, рубець світлий та щільний);
- остаточна трансформація рубця через 4-12 місяців після травми.
Якщо рана запалюється, шкіра натягується, приєднується вторинна інфекція, знижується місцевий імунітет, то може статися надмірне утворення фіброзної тканини. Фібробласти активізуються біологічно активними речовинами, утворення колагену починає превалювати над його розпадом. В результаті розвивається потужний фіброз тканин у вигляді келоїдного рубця.
Як правило, келоїди - це найважча форма рубців, вони утворюються на тлі зниження імунітету - загального та тканинного. За рахунок надзвичайно високої активності фібробластів синтезується багато незрілого колагену, який розташовується в ділянці рани у вигляді пухких широких пучків і вузликів, а ось еластин при цьому відсутній. Таким чином, формується келоїдний рубець з нерівною зморшкуватою поверхнею та пружною консистенцією.
Келоїдний рубець іноді класифікують на істинний і хибний, хоча етіологічно вони не відрізняються. Справжній виникає, як правило, спонтанно – на шкірі грудей, верхній третині плеча, а хибний – у будь-якому місці, де колись травмувалася шкіра. На місці подряпини або подряпини келоїдний рубець виглядає як піднесення яскраво-рожевого кольору, хоча може бути блідим. Для нього характерно пульсуючий розвиток, рубцева тканина не регресує самостійно, виходить за межі початкової рани та часто рецидивує після висічення. Келоїдні рубці турбують пацієнта суб'єктивно неприємними відчуттями – це біль, свербіж, відчуття стягнутості).
Найчастіше келоїдні рубці розвиваються в пубертатному віці, оскільки в юності шкіра більше травмується, ніж у пацієнтів похилого віку, до того ж синтез колагену у молодих людей відбувається активніше, а шкіра – еластичніша і легко розтягується. Середній вік пацієнтів з келоїдними рубцями – 25 років, хоча келоїд може формуватись у будь-якому віці.
Лікування келоїдного рубця – засоби та методи
Методи лікування келоїдного рубця поділяються на кілька груп:
• медикаментозні (кортикостероїди, імуномодулятори, препарати, що впливають на колагенутворення);
• фізичні та фізіотерапевтичні (використання оклюзивних пов'язок та компресійної терапії, компресійної терапії, лазерна терапія, електрофорез тощо);
• променева терапія;
• косметичні процедури, спрямовані на зовнішню корекцію дефекту.
Лікарські засоби
Кортикостероїди при внутрішньорубцевому введенні зменшують рубцеутворення за рахунок зменшення синтезу колагену, глюкозаміногліканів, медіаторів запалення та проліферації фібробластів у процесі загоєння рани. Також широко застосовуються топічні кортикостероїдні засоби, що наносяться щодня безпосередньо на освіту. Ускладнення при лікуванні кортикостероїдами включають атрофію, телеангіоектазії та порушення пігментації.
Імуномодулятори – такі як інтерферон – при введенні в лінію шва, після висічення келоїдного рубця, можуть профілактично запобігати рецидивам.
Класичним засобом для лікування келоїдного рубця є гіалуронідаза, яка розщеплює гіалуронову кислоту, що є цементуючою речовиною сполучної тканини, і, таким чином, підвищує тканинну та судинну проникність,
Добре відомим препаратом, що гальмує проліферацію клітин сполучної тканини і одночасно має протизапальний ефект, є контрактубекс.
Ферментний препарат ферменкол здійснює протирубцеву дію, засновану на редукції надлишкового позаклітинного матриксу в рубцевій тканині.
Фізичні та фізіотерапевтичні методи
З різним успіхом у лікуванні келоїдного рубця застосовуються силіконові пластинки та силіконові обтуруючі пов'язки.
Перспективним методом є комбіноване вплив кріотерапією та кортикостероїдами. Рідкий азот наноситься на 5-15 секунд, не доводячи шкіру до замерзання перед введенням препарату. Така техніка дозволяє краще розподілити препарат у келоїдній тканині та мінімізувати його проникнення в навколишні тканини.
Аргоновий лазер може сприяти скороченню колагену за рахунок локального нагріву. Лазерна обробка келоїдного рубця при використанні вуглекислого лазера може видаляти пошкодження, створюючи сухе хірургічне довкілля з мінімальною травмою тканини. Рекомендується комбінувати лазерну обробку з післяоперативним введенням стероїдів, що значно знижує рівень рецидивування.
Висічення дає рецидив у 45–100% випадках і має вкрай рідко використовуватись як окрема модель терапії. Після висічення потрібна тривала протирецидивна терапія. Коли можливо, застосовуються пов'язки, що давлять на рану відразу після операції. Зниження рецидивів досягається комбінацією висічення з іншими методами, такими як введення інтерферону або кортикостероїдів.
Після операцій або травм шкіри необхідно проводити профілактичні заходи, які зменшать ризик утворення келоїдного рубця: оклюзивні пов'язки, компресійну терапію, зовнішні аплікації або внутрішньошкірне введення кортикостероїдів, використання контрактубексу, імунотерапію.
Косметичні процедури (пілінги, мезотерапія, дермабразія) не несуть будь-якої терапевтичної мети при дії на рубці. Келоїдний рубець краще не впливати на дратівливі методи, оскільки велика ймовірність спровокувати його подальше зростання.
Таким чином, терапія келоїдних рубців, при всьому різноманітті методів лікування, вимагає строго індивідуального підходу з урахуванням основних параметрів рубця: розмірів та тривалості його існування.
Поділіться:
Додати коментар