Аденома простати є одним із найпоширеніших у світі захворювань серед чоловіків старшого віку. Доброякісна гіперплазія простати зустрічається практично у кожного третього чоловіка віком від 50 років. Останні дослідження говорять про те, що практично у половини пацієнтів патологічні зміни у простаті стартують ще у 30-річному віці, хоча перші симптоми захворювання починають виявлятися після 60 років. Поширеність захворювання варіює у різних етнічних групах. Наприклад, афроамериканці схильні до гіперпластичних змін простати набагато менше, ніж східна частина населення планети.
Етіологічні та патогенетичні аспекти аденоми простати
Найважливішим етіологічним фактором розвитку аденоми простати вважаються вікові порушення гормонального фону чоловіків. У процесі старіння зменшується продукція тестостерону яєчками, що спричиняє закономірне підвищення рівня естрогенів. Як компенсаторний механізм запускається посилена проліферація клітин простати, і порушується процес їх апоптозу. Суть процесу гіперплазії полягає у формуванні множинних проліферативних зон, переважно із стромальних та ацинарних клітин залози. Гіпертрофована тканина передміхурової залози здавлює тканини сечового міхура, внаслідок чого розвивається дисфункція його детрузора.
Класифікація доброякісної гіперплазії передміхурової залози
Виділяють три стадії гіперплазії передміхурової залози:
- Стадія компенсації – у цій стадії розвивається компенсаторне збільшення детрузора, внаслідок чого випорожнення сечового міхура відбувається у повному обсязі, функція нирок не порушується.
- Стадія субкомпенсації – відбувається гіпотрофія детрузора, сечовий міхур спорожняється не повністю, розвивається хронічна затримка сечовипускання та міхурово-сечовідний рефлюкс.
- Стадія декомпенсації – детрузор втрачає скорочувальну здатність, затримка сечовипускання стає повною, у зв'язку з розвитком парадоксальної ішурії виникає ниркова недостатність.
Клінічна картина аденоми передміхурової залози
Найбільш характерними симптомами гіперплазії простати, що розвивається, є симптоми порушення сечовипускання. Чоловіки пред'являють скарги на часті позиви до сечовипускання, при цьому воно утруднене, перед початком сечовипускання відзначається затримка виділення сечі, сам акт сечовипускання триває довго, часто переривчастий, струмінь сечі тонкий і млявий, після сечовипускання виникає відчуття неповного спорожнення сечов. Внаслідок тривалого перерозтягнення сфінктера сечового міхура великою кількістю залишкової сечі розвивається його гіпотонія, з'являються такі симптоми, як імперативні позиви до сечовипускання, часті нічні сечовипускання, іноді навіть мимовільні. У важких випадках, при великих розмірах аденоми простати, сечовипускання стає болючим, виникає відчуття тяжкості та біль унизу живота.
Лабораторні та інструментальні методи діагностики аденоми передміхурової залози
На первинному етапі діагностики проводиться збір анамнезу та фізикальні дослідження. Під час огляду пацієнта, при великих розмірах гіперплазованої простати, можна побачити сечовий міхур, що випирає над лоном. При пальцевому ректальному дослідженні, яке виконується всім пацієнтам похилого віку зі скаргами на порушення сечовипускання, пальпується збільшена, безболісна, гладка і еластична передміхурова залоза. Загальний аналіз сечі та вимірювання рівня креатиніну крові проводиться для отримання інформації про функціональний стан нирок. В обов'язковому порядку всім пацієнтам визначається простато-специфічний антиген, що необхідно для виключення діагнозу раку передміхурової залози. З інструментальних методів діагностики використовується сонографія, уродинамічні дослідження (урофлоуметрія, цистометрія), урографія, ультразвукові та тофографічні дослідження. За допомогою інструментальних досліджень можна визначити функціональні здібності сечового міхура, розміри аденоми простати, напрямок її зростання, характер змін стінки сечового міхура, стан поряд розташованих органів. Уретроцистоскопія як завершальний етап діагностики дозволяє максимально точно оцінити стан сечового міхура і простати.
Консервативні та хірургічні методи лікування аденоми простати
Серед методів лікування геперплазії передміхурової залози розрізняють консервативні та оперативні методи. Усі вони спрямовані на зменшення розмірів простати та усунення ішемії детрузора сечового міхура. Серед медикаментозних препаратів найбільш ефективними на сьогоднішній день вважаються альфа-адреноблокатори та інгібітори 5-альфа-редуктази. Вони сприяють усуненню гіпоксії та ішемії стінок сечового міхура, що безпосередньо веде до покращення стану детрузора. При неефективності медикаментозних препаратів застосовуються такі неоперативні методи, як встановлення постійних або тимчасових уретральних стентів, що покращують відтік сечі, а також термальні методи усунення гіперплазованої тканини за допомогою впливу на неї тепловими, ультразвуковими, електромагнітними та лазерними джерелами.
У разі відсутності належного ефекту від консервативних методів лікування та погіршення загального стану пацієнта, застосовуються хірургічні методи лікування гіперплазії простати – часткове або повне видалення передміхурової залози. При своєчасному і ефективному лікуванні прогноз для пацієнта сприятливий: працездатність і якість життя пацієнта залишаються хорошими.
Поділіться:
Додати коментар