Гонорея: хвороба "витікання насіння" стає загрозою для дітей

Це захворювання отримало назву "гонорея" завдяки давньогрецькому лікарю Галену, який вважав гнійні виділення з чоловічого статевого члена "витіканням насіння". Сьогодні гонорея не тільки стала однією з найпоширеніших у світі інфекцій, а й стрімко помолодшала – цей діагноз все частіше ставлять молодим людям і навіть дітям. Як же діти потрапили до групи ризику хвороби, яка традиційно вважається такою, що передається статевим шляхом?

За даними ВООЗ, гонококи щороку вражають від 150 до 180 млн осіб у світі, а у зв'язку зі збільшенням захворюваності серед дорослих значно почастішали випадки реєстрації гонореї у дітей. Причина такого зараження полягає в тому, що гонорея легко передається не тільки через статеві контакти, а й побутовим шляхом, а також від хворої матері плоду або новонародженому, що пройшов через інфіковані родові шляхи.

Близько 95% дітей заражаються гонореєю саме побутовим шляхом, що пов'язано з особливостями будови їх статевих органів, причому дівчатка інфікуються у 10-15 разів частіше, ніж хлопчики. За даними деяких досліджень, у 75% випадків джерелом гонококової інфекції стає інфікована мати дитини, яка може занести гонококи у статеві шляхи доньки під час процедур інтимної гігієни, рідше причиною зараження стають найближчі родичі та обслуговуючий персонал лікарень, пологових будинків, дитячих закладів.

>

Розповсюдження гонококової інфекції серед дітей у дитячих закладах відбувається при сумісному користуванні нічними горщиками, загальними предметами інтимного туалету, а також у випадку ігор з використанням статевих органів. Спалахам інфекції у дитячих колективах сприяє скупченість, яка зустрічається у дитячих садках, таборах відпочинку, дитячих санаторіях.

Все частіше діагноз гонорею ставлять дітям віком від 5 до 12 років. На думку фахівців частота захворюваності на гонорею саме в цьому віці сильно залежить від коливань імунітету та гормонального стану. Так, у період новонародженості це захворювання відзначається рідко, якщо дитина не була інфікована при народженні, тому що в цей час ще діє пасивний материнський імунітет та її естрогенні гормони.

Коли дівчинці виповнюється 2-3 роки, захисні материнські антитіла виснажуються, а рівень естрогенної насиченості знижується. У цей період у дитини змінюється стан слизової оболонки зовнішніх статевих органів та піхви. У клітинах циліндричного епітелію зменшується вміст глікогену, знижується активність діастази, вагінальне виділення набуває лужної або нейтральної реакції, зникають палички Дедерлейна та активується патологічна мікробна флора. Саме тому у віці від 3 до 12 років діти схильні до захворювань гонореєю при позастатевому зараженні. Пізніше у них активізуються функції ендокринних залоз, наростає рівень глікогену в клітинах епітелію, рН набуває кислої реакції і відновлюється популяція паличок Дедерлейна, що витісняють патогенну флору.

Клінічна картина

Відразу після контакту з гонококами уражаються слизові оболонки статевих органів, але суб'єктивні та об'єктивні симптоми захворювання з'являються після інкубаційного періоду (від 1-2 днів до 2-3 тижнів). У дівчаток гонорея протікає, зазвичай, викликаючи запалення вульви, піхви, уретри, великих статевих губ. Діти скаржаться на різі, печіння та свербіж у ділянці зовнішніх статевих органів, біль при сечовипусканні. У вогнищах ураження спостерігається різка набряклість, гіперемія слизової оболонки та рясні слизово-гнійні виділення. При недостатньому догляді шкіра прилеглих ділянок дратується, стає пухкою та запалюється. Гнійно-слизові виділення, що засихають у кірки, нерідко викликають дерматит, а також інтертригінозну екзему. Запальний процес, що активно протікає, може супроводжуватися збільшенням пахових лімфатичних вузлів.

Гонорея у хлопчиків протікає менш гостро і з меншими ускладненнями, оскільки у них передміхурова залоза та насіннєві бульбашки до періоду статевого дозрівання слабо розвинені, залізистий апарат сечівника недорозвинений.

Якщо гонорея у дівчинки вчасно не діагностована, вона може перейти у хронічну форму. Причини того, що захворювання не помітили вчасно, можуть бути різними – наприклад, якщо воно розвинулося одночасно з тяжким бронхітом або запаленням, що вимагало лікування антибіотиками. Іноді хронічну гонорею виявляють при диспансерному обстеженні або батьки випадково помічають підозрілі плями на білизні дитини. При хронічній гонореї у дівчаток відзначаються незначна набряклість та гіперемія слизової оболонки задньої спайки губ та складок цноти. Уретра вражається завжди, але симптоми запалення виражені слабо, дизуричні явища незначні або відсутні.

Діагностика

У постановці діагнозу гонорею вирішальне значення мають дані лабораторних досліджень. Проводиться необхідне дослідження відокремлюваного з обов'язковим фарбуванням метиленовим синім і за Грамом, посів відокремлюваного на спеціальні живильні середовища. Якщо у препаратах при бактеріоскопії виявлено типові гонококи, то культуральне обстеження не проводиться.

За результатами бактеріоскопічного та бактеріологічного досліджень проводиться диференціальна діагностика з уретритами іншої етіології (віруси, дріжджоподібні гриби, різні коки, трихомонади, хламідії, мікоплазми).

Для точного визначення локалізації запального процесу в уретрі проводиться топічна діагностика за допомогою двостаканної проби. Уретроскопію можна застосовувати тільки при хронічній гонореї, оскільки при гострому процесі дана процедура може сприяти поширенню інфекції в відділи сечостатевої системи, що лежать вище.

Лікування

Лікування гонореї у дітей – завжди суворо індивідуальне та комплексне. Воно складається з вакцинотерапії, антибіотикотерапії, місцевого лікування, вітамінотерапії, загальнозміцнювальних та десенсибілізуючих засобів. На відміну від гонореї у дорослих жінок, у дітей застосування фізіотерапевтичних процедур не практикується.

У гострій стадії гонореї лікування починають з антибіотикотерапії, найчастіше бензилпеніциліном, левоміцетином. Можливе застосування сульфаніламідів пролонгованої дії.

Місцеве лікування в гострому періоді зводиться до гігієнічних заходів та сидячих ванн з відваром ромашки або розчином марганцевокислого калію.

При безуспішності сульфаніламідотерапії та у випадках хронічної гонореї застосовують гоновакцину (початкова доза 0,5-1 млн) з наступним призначенням сульфаніламідів. Критеріями вилікуваності вважають нормалізацію клінічної картини та стійке зникнення гонококів у відокремлюваному після трьох провокацій з інтервалом у 10 днів.