Амелобластома. Причини та симптоми пухлини щелепи

Пухлинним процесом можуть уражатися всі тканини організму, у тому числі і кісткова тканина. При розвитку онкологічного процесу в щелепно – лицьових кістках спостерігається деструкція кісткової тканини, що проявляється порушенням асиметрії обличчя. Так проявляється доброякісна одонтогенна пухлина амелобластома.

Пухлина щелепи. Частота поширення амелобластоми

У практиці хірургічної стоматології найчастіше зустрічається саме амелобластома як форма одонтогенної пухлини щелепи. Найчастіше уражається нижня щелепа. Пухлинний процес з однаковою частотою вражає жінок та чоловіків, переважно у молодому віці. Не виключено розвиток амелобластоми у дітей.

Згідно зі статистикою у більшості пацієнтів таку пухлину щелепи виявляють на ранніх стадіях (у перші кілька місяців), що є позитивним прогнозом у лікуванні. Існують випадки, коли амелобластома виявлялася на ранніх стадіях випадково при рентгендослідженні з приводу інших стоматологічних захворювань. Амелобластома часто рецидивує, при несприятливому перебігу можлива малігнізація процесу.

Причини пухлини щелепи. Класифікація амелобластом

На даний момент існує кілька гіпотез щодо причин розвитку амелобластоми. Передбачається зв'язок наявності захворювання із патологією розвитку зубного зачатку. Інші вчені впевнені, що пухлина щелепи росте з одонтогенних епітеліальних залишків (острівців Малассе). Точних причин поки що не визначено.

За клінічними проявами можна виділити 2 форми процесу – кістозна пухлина щелепи та масивна (солідна).

• Кістозна – Найпоширеніша. Характеризується наявністю одиночних чи частково з'єднаних між собою кіст. Кісти зсередини вистелені тонкою епітеліальною оболонкою.
• Солідна – складається з губчастої тканини, що іноді містить кісти різного розміру, які не визначаються рентгенологічно. Ці кісти при тривалому процесі можуть зливатися в одну або кілька великих порожнин.

За мікроскопічними характеристиками розрізняють кілька типів пухлини щелепи:

• Фолікулярний тип– є окремі фолікули з епітеліальних клітин, розташовані в стромі, яка складається із сполучної тканини.
• Плеоморфна амлобластома – є мережею розгалужених одонтогенних тяжів з епітеліальних клітин.
• Акантоматозна - характеризується плоскоклітинною метаплазією. Усередині областей пухлинних клітин утворюється кератин.
• Базально – клітинна має схожість з базально – клітинним раком. Гранулярно – клітинна форма містить багато ацидофільних гранул в епітелії.

Характерним для амелобластоми є наявність двох типів клітин – ndash; циліндричних та зірчастих. Циліндричні мають значення при рецидивах процесу через наявність довгих епітеліальних відростків, які виходять у здорову тканину за межі розростання пухлини щелепи.

Клінічні прояви пухлини щелепи. Симптоми амелобластоми

Пухлина щелепи розвивається дуже повільно, спочатку пацієнт може не помічати жодних змін у зовнішності чи самопочутті.

Пізніше щелепа деформується. Це проявляється порушенням симетрії обличчя та припухлістю тканин обличчя на боці ураження. Ступінь вираженості асиметрії може бути різним. При розвитку пухлини у верхній щелепі, що буває досить рідко, пухлина ще триваліший час залишається непомітною, оскільки проростає у верхньощелепну пазуху.

При проростанні пухлини щелепи уражається кісткова тканина. При цьому пацієнт уже відчуває біль, який часто сприймає як зубний. Починається процес розхитування та усунення зубів. Поступово щелепа деформується, і при пальпації можна визначити горбиста або гладка здута ділянка кістки. У ротовій порожнині спостерігається деформація альвеолярного відростка.

Шкіра над місцем поразки залишається без змін протягом тривалого часу. Існує ймовірність проростання пухлини в область очниці та носову порожнину. Можуть бути ускладнення процесу у вигляді нориць у ротовій порожнині з серозним – гнійними виділеннями.

Методи діагностики та лікування щелепи при амелобластомі

Для правильного лікування щелепи потрібно підтвердити та диференціювати діагноз. Діагноз ставиться стоматологом під час огляду виходячи з анамнезу. Диференціювати діагноз потрібно від дентальних кіст, цистаденоїдної карциноми слинної залози та плоскоклітинного раку.

Для підтвердження діагнозу використовують рентгенографію альвеолярного відростка у прикусі та ортопантомографію. Найінформативнішим є цитологічне дослідження пунктату освіти. При ньому виявляються формені елементи крові, плоский епітелій, жирно-  зернисті клітини, кристали холестерину, волокнистий фібрин та зірчасті клітини.

Лікування щелепи полягає у хірургічному висіченні уражених ділянок у межах здорових тканин. Обсяг оперативного втручання залежить від локалізації та розміру пухлини. При своєчасному видаленні пухлини можна обійтися без порушення функції щелепи та спотворення обличчя.

Для запобігання рецидиву пухлини стінки освіти при операції обробляють розчином фенолу для некротизування епітеліальних елементів амелобластоми. У післяопераційному періоді призначають прийом антибіотиків та симптоматичну терапію.

 У разі втрати функції щелепи після лікування застосовується кісткова пластика та ортопедичні конструкції. У багатьох випадках під час реабілітації потрібна допомога психолога.