Діагноз токсокароз найчастіше ставиться у весняно-літній період, коли активізуються паразитарні інфекції. Це захворювання, що спричиняється міграцією личинок аскарид тварин – найчастіше собак - характеризується тривалим рецидивуючим перебігом та поліорганними ураженнями імунологічної природи. Токсокароз часто має зовнішні прояви, що нагадують застуду чи алергію, проте ця інфекція небезпечна розвитком важкого легеневого синдрому та інших неприємних ускладнень, а тому вимагає від лікаря уважного збору анамнезу та призначення своєчасного лікування.

Біологія збудника та епідеміологія токсокарозу

Основним джерелом інвазії для людини є собаки, особливо цуценята. Зараження відбувається при безпосередньому контакті з вовною інвазованої тварини, при попаданні в рот землі, в якій були токсокар яйця. Можливе зараження також при вживанні сирого або погано обробленого м'яса. Не виключається можливість трансплацентарної та трансмамарної передачі інвазії і в людини.

Клінічна картина токсокарозу: основні симптоми

Захворювання зазвичай розвивається раптово та гостро або після короткої продроми проявляється у вигляді легкого нездужання. З'являється температура — субфебрильна у легких випадках і висока до 39°С і вище, іноді з ознобом, — у тяжких випадках інвазії. При шкірній формі токсокарозу спостерігаються шкірні висипання у вигляді кропив'янки або поліморфної висипки, іноді набряки типу Квінке. У гострому періоді спостерігається легеневий синдром різного ступеня тяжкості: від легких катаральних явищ до гострого бронхіту, пневмонії, тяжких нападів ядухи. Рентгенологічно виявляється посилення легеневого малюнка, картина пневмонії. Поряд з цим у частини хворих відзначається збільшення печінки, іноді й селезінки. Іноді має місце абдомінальний синдром у вигляді нападів болю у животі, симптомів диспепсії. Можливий розвиток міокардиту, панкреатиту. Відомі випадки ураження щитовидної залози, що виявляються симптомами пухлини. Можливе ураження м'язової тканини з розвитком болючих інфільтратів у процесі м'язів. При міграції личинок у головний мозок розвиваються симптоми ураження ЦНС: наполегливі головні болі, епілептиформні напади, парези, паралічі. Діти захворювання супроводжується слабкістю, легкої збудливістю, порушенням сну.

У хронічній стадії хвороби гострі клінічні та лабораторні ознаки згасають. Найбільш стабільним лабораторним показником залишається гіпереозинофілія периферичної крові.

Виділяють субклінічну, легку, середньотяжку та важку течію токсокарозу. Можлива так звана безсимптомна еозинофілія крові, коли явні клінічні прояви інвазії відсутні, але поряд з гіпереозінофілією виявляються антитіла до антигенів T.canis.

Однією з найбільш серйозних проблем, пов'язаних із токсокарозом, є його взаємозв'язок із бронхіальною астмою. Є клінічні спостереження, що свідчать про поліпшення перебігу бронхіальної астми або одужання після ліквідації токсокарозної інвазії.

Діагностика токсокарозу та диференціальний діагноз інвазії

Зазвичай діагноз токсокарозу встановлюється на підставі даних епідеміологічного анамнезу, клінічної симптоматики та гематологічних проявів. Використовують також імунологічні реакції, що дозволяють виявляти антитіла до токсокар антигенів.

При постановці діагнозу та визначенні показань до специфічної терапії слід враховувати, що токсокароз протікає циклічно з рецидивами та ремісіями, у зв'язку з чим можливі значні коливання клінічних, гематологічних та імунологічних показників в одного й того ж хворого.

Диференціальний діагноз проводять з міграційною стадією інших гельмінтозів (аскаридоз, опісторхоз), стронгілоїдозом, еозинофільною гранулемою, лімфогранулематозом, еозинофільним васкулітом, метастазуючою аденомою підшлункової залози, гіпернеліфом. Слід мати на увазі, що у хворих із системними лімфопроліферативними захворюваннями та серйозними порушеннями в системі імунітету імунологічні реакції можуть бути хибно позитивними. У цих випадках необхідний ретельний аналіз клінічної картини захворювання.

Лікування токсокарозу: схеми та критерії ефективності

Лікування розроблене недостатньо. Застосовують протинематодозні препарати — тіабендазол (мінтезол), мебендазол (вермокс), медамін, діетилкарбамазин. Ці препарати ефективні щодо мігруючих личинок і недостатньо ефективні щодо тканинних форм, що знаходяться у гранульомах внутрішніх органів.

Мінтезол (тіабендазол) призначають у дозах 25–50 мг/кг маси тіла на добу в три прийоми протягом 5–10 днів. Побічні явища виникають часто і виявляються нудотою, головним болем, болями в животі, почуттям огиди до препарату. Вермокс (мебендазол) призначають по 200-300 мг на добу протягом 1-4 тижнів. Побічні реакції зазвичай не спостерігаються.

Медамін застосовують у дозі 10 мг/кг маси тіла на добу повторними циклами по 10 — 14 днів.

Діетилкарбамазин призначають у дозах 2 — 6 мг/кг маси тіла на добу протягом 2 — 4 тижні.

Альбендазол призначають у дозі 10 мг/кг маси тіла на добу в два прийоми (ранок — вечір) протягом 7 — 14 днів. У процесі лікування необхідний контроль аналізу крові (можливість розвитку агранулоцитозу) та рівня амінотрансфераз (гепатотоксична дія препарату). Невелике підвищення рівня амінотрансферазу не є показанням до відміни препарату. У разі наростаючої гіперферментемії та загрози розвитку токсичного гепатиту потрібна відміна препарату.

Критерії ефективності лікування: покращення загального стану, поступова регресія клінічних симптомів, зниження рівня еозинофілії та титрів специфічних антитіл. Слід зазначити, що клінічний ефект лікування випереджає позитивну динаміку гематологічних та імунологічних змін. При рецидивах клінічної симптоматики, стійкої еозинофілії та позитивних імунологічних реакціях проводять повторні курси лікування.
Прогноз для життя сприятливий, проте при масивній інвазії та тяжких поліорганних ураженнях, особливо у осіб з порушеннями імунітету, можливий летальний кінець.

Профілактика токсокарозу включає дотримання особистої гігієни, навчання дітей санітарним навичкам.

За матеріалами журналу «Лікар»

Додати коментар

captcha

ОновитиОновити