Метаболический синдром: основные подходы к терапии

Незвичайна друга назва метаболічного синдрому − «смертельний квартет», обумовлено тим, що хвороба має чотири основні прояви:

  • підвищення рівня артеріального тиску;
  • ожиріння та надмірна вага;
  • підвищення рівня холестерину та тригліцеридів у крові;
  • цукровий діабет другого ступеня, порушення толерантності до глюкози та інсулінорезистентність.

Тому, метаболічний синдром − проблема, що викликає великий інтерес як ендокринологів, кардіологів, так і терапевтів, дієтологів та інших фахівців.

Дізнайтесь у статті на estet-portal.com про патогенез метаболічного синдрому та основних підходах до терапії даного захворювання.

Головні складові метаболічного синдрому

Метаболічний синдром Х, як окреме поняття, ввів у наукову термінологію під назвою «метаболічний три-синдром» (trisyndrome metabolique) JP Camus у 1966 р. >

«Синдром достатку» − таку назву цього синдрому дали H. Mehnert та H. Kuhlmann у 1968 р.

Пізніше цей комплекс порушень отримав назву «метаболічний синдром».

Читайте нас у Instagram!

Нові дані, отримані під час вивчення патогенезу метаболічного синдрому, дозволили виділити такі складові:

  1. Інсулінорезистентність (зниження інсулінозалежної утилізації глюкози тканинами).
  2. Гіперінсулінемія (компенсаторний механізм).
  3. Порушення толерантності до глюкози, пізніше − порушення вуглеводного обміну (гіперглікемія натще> 5,5 ммоль/л).
  4. Абдомінальне ожиріння (ІМТ> 25 кг/м2 у жінок та>27 кг/м2 у чоловіків).
  5. Гіпертригліцеридемія (> 2,2 ммоль/л).
  6. Низький рівень ліпопротеїдів високої щільності (ЛПЗЩ) (

Міжнародні рекомендації щодо лікування ожиріння у дітей

  1. Артеріальна гіпертензія (140/90 мм рт. ст.).
  2. Ішемічна хвороба серця (ІХС).
  3. Мікроальбумінурія.
  4. Гіперурикемія (> 0,383 ммоль/л).
  5. Зниження фібринолітичної активності крові.
  6. Гіперлептинемія та резистентність до лептину.

Примітка: концентрація глюкози в крові наведена в цілісній капілярній крові, концентрація ліпідів та сечової ї кислоти - у плазмі крові.

Інсулінорезистентність як специфічне порушення метаболічного синдрому

Первинна інсулінорезистентність становить патофізіологічну основу метаболічного синдрому та подальших порушень, які відіграють провідну роль у патогенезі гіпертонічної хвороби, ішемічної хвороби серця та інсуліннезалежного цукрового діабету (II типу).

 

My default image

 

Інсулінорезистентність − первинне селективне та специфічне порушення біологічної дії інсуліну, що супроводжується зниженням засвоєння глюкози тканинами (переважно скелетними м'язами), та призводить до хронічної компенсаторної гіперінсулінемиі.

Факторами ризику розвитку інсулінорезистентності є: генетична схильність, ожиріння, гіподинамія, літній вік.

Терапія метаболічного синдрому

У лікуванні хворих на метаболічний синдром підвищений інтерес викликає питання про можливість впливу на тканинну інсулінорезистентність та гіперінсулінемію − загальні механізми, які зумовлюють цю патологію.

Теоретично не виключається, що покращення тканинної чутливості до інсуліну та зменшення хронічної гіперінсулінемії, принаймні у осіб без виражених проявів артеріальної гіпертензії, атеросклерозу або діабету 2 типу, здатні розірвати «порочне коло»

Як рівень кортизолу впливає на якість життя людини

Інсулінорезистентним особам, незалежно від наявності або відсутності у них виражених клінічних проявів зазначених захворювань, слід обов'язково проводити профілактичні чи лікувальні заходи.

З огляду на необхідність застосування антигіпертензивних, антиангінальних та інших серцево-судинних препаратів у інсулінорезистентних хворих, перевагу потрібно надавати тим, які покращують тканинну чутливість до інсуліну та толерантність до вуглеводів. /p>

Відомим у сучасній медицині препаратом, що впливає на кілька ланок патогенезу метаболічного синдрому Х, є метформін:

  • підвищує спорідненість інсулінових рецепторів до інсуліну;
  • підсилює фосфорилювання;
  • нормалізує активність тирозинкінази інсулінових рецепторів;
  • підсилює пострецепторну передачу інсулінового сигналу та транслокацію транспортерів глюкози;
  • збільшує синтез глікогену в м'язах;
  • знижує базальну гіперінсулінемію;
  • нормалізує 1 фазу секреції інсуліну;
  • знижує базальний рівень вищих жирних кислот;
  • пригнічує продукцію глюкози печінкою;
  • збільшує період напіврозпаду інсуліну;
  • пригнічує ефекти глюкагону в печінці;
  • уповільнює абсорбцію глюкози та збільшує її утилізацію в кишечнику.

Які ефекти може надати гормональну терапію тестостероном у жінки

  • проявляє також гіполіпідемічну дію (знижує рівень тригліцеридів, пригнічує синтез основних ферментів синтезу холестерину, пригнічує ліполіз, підвищує рівень ЛПВЩ);
  • нормалізує стан системи згортання крові (знижує агрегацію тромбоцитів, рівень тромбоксану, бета-тромбоглобуліну, VIII фактора згортання крові);
  • активує процеси фібринолізу.

Додати коментар

captcha

ОновитиОновити