Величезний відсоток усіх звернень жінок до лікаря-уролога займає категорія пацієнток зі скаргами на прискорене, хворобливе сечовипускання, різі та тазові болі, які турбують тривалий час і не проходять після курсу прийому антибактеріальних препаратів. Всі ці симптоми представляють характерну клінічну картину хронічного запалення сечового міхура, і уролог, насамперед, шукатиме інфекцію, як пусковий механізм захворювання. Але у великому відсотку випадків причиною може бути не інфекційний агент, а значно серйозніший стан – лейкоплакія сечового міхура.
Локалізація лейкоплакії сечового міхура
Термін «лейкоплакію» походить з грецької мови і перекладається як «біла бляшка». Лейкоплакія сечового міхура – це патологічний стан, у якому відбувається зроговіння нормальної слизової оболонки сечового міхура. Жінки піддаються лейкоплакії набагато частіше, ніж чоловіки, що з особливостями будови жіночого сечостатевого апарату. Найбільш частим місцем локалізації лейкоплакії в сечовому міхурі є сечопузирний трикутник, або трикутник Льєто. Це ділянка слизової оболонки, що знаходиться в дні сечового міхура. Його «гострі кути» утворюють сечоводи, і внутрішній отвір сечівника. Особливість трикутника Льєто полягає в тому, що тільки в цій ділянці слизова оболонка абсолютно гладка, тоді як у всьому сечовому міхурі вона складчаста.
Причини виникнення лейкоплакії сечового міхура
Лейкоплакія сечового міхура тривалий час вважалася досить рідкісним захворюванням, але з урахуванням появи сучасних методів діагностики цей діагноз встановлюється все частіше. Проте питання етіології лейкоплакічних змін у сечовому міхурі все ще залишається недостатньо добре вивченим. Лейкоплакія вважається поліетиологічним захворюванням. До основних факторів, що відіграють роль у розвитку лейкоплакії, відносять такі стани:
- інфекційні захворювання сечостатевої системи;
- травми сечового міхура;
- наявність вогнищ хронічної інфекції іншої локалізації;
- ендокринологічна патологія;
- паління;
- послаблення загального імунітету.
Клінічна картина лейкоплакії сечового міхура
Лейкоплакія сечового міхура найчастіше діагностується на тлі симптоматики хронічного циститу. Пацієнти скаржаться на часті хворобливі сечовипускання, причому болючість виникає не тільки в кінці сечовипускання, що характерно для циститу, зумовленого запальним процесом, а протягом усього акту сечовипускання. Пацієнтів турбують імперативні позиви на сечовипускання, у процесі акту виділяється лише кілька крапель сечі, такі позиви турбують їх у час дня й ночі. Характерним симптомом є сильні тазові болі, що розпирають болі в ділянці сечового міхура. Стандартна схема терапії антибактеріальними препаратами не є ефективною у цьому випадку, незначно полегшити стан пацієнта можна лише прийомом спазмолітиків.
Методи діагностики лейкоплакії сечового міхура
У діагностиці лейкоплакії сечового міхура існує кілька основних моментів. Необхідними є використання лабораторних методів діагностики та обов'язковий огляд гінеколога на предмет виявлення інфекцій, що передаються статевим шляхом. Тристаканна проба і бактеріологічний посів сечі проводиться з метою виявлення інфекційних агентів, а також для виключення патології нирок. Ультразвукове дослідження нирок та сечового міхура та уродинамічні дослідження (урофлоуметрія, цистометрія) надають важливу інформацію про функціональний стан органів сечової системи.
Золотим стандартом діагностики лейкоплакії вважається проведення інструментального ендоскопічного дослідження – цистоскопії з біопсією. За допомогою цього дослідження можна безпосередньо побачити стан слизової оболонки сечового міхура, де змінена ділянка візуалізуватиметься у вигляді білих бляшок, що височіють над незміненими ділянками слизової оболонки. Біопсія та гістологічне дослідження зміненої ділянки є заключним етапом у підтвердженні діагнозу лейкоплакії слизової оболонки сечового міхура.Лікування лейкоплакії сечового міхура
Консервативні методи лікування хронічного циститу, викликаного лейкоплакією сечового міхура, найчастіше є недостатньо ефективними. Безумовно, при виявленні інфекції сечостатевої системи або вогнища хронічної інфекції іншої локалізації необхідно обов'язково усунути інфекційний агент за допомогою антибіотикотерапії. Проводяться інстиляції в сечовий міхур препаратів срібла (коларгол), які, на жаль, дають лише короткочасний ефект. Відносно новим методом лікування лейкоплакії є зрошення через катетер зміненої ділянки препаратами-аналогами глікозаміногліканів (гепарин), які сприяють процесу регенерації пошкодженого епітелію.
Найбільш ефективним методом лікування лейкоплакії на сьогоднішній день залишається хірургічний метод – трансуретральна резекція (ТУР). Суть операції полягає у висіченні зміненої ділянки слизової оболонки під цистоскопічним контролем. На сьогоднішній день в Україні вже застосовуються апарати, які допомагають під час операції візуалізувати навіть ті ділянки лейкоплакії, які неможливо побачити за допомогою цистоскопа, що допомагає унеможливити рецидив захворювання.
Сучасні дослідження довели, що лейкоплакія сечового міхура не є передраковим захворюванням, оскільки ороговілі ділянки не схильні до малігнізації. Тим не менш, тривале запалення негативно впливає на функціональні здібності сечового міхура. Своєчасна діагностика та адекватна терапія необхідні для запобігання виникненню можливих ускладнень лейкоплакії сечового міхура.Поділіться:
Додати коментар