Гіпергідроз – стан, що характеризується надлишковим потовиділенням і є соціально значущою медичною проблемою. За даними різних авторів, поширеність первинного гіпергідрозу серед населення коливається від 3 до 15%. Тяжкими формами гіпергідрозу страждають від 1 до 5% людей, серед яких більша частина – молоді.

Одна з важливих умов успішної терапії ідіопатичного гіпергідрозу будь-якої локалізації – розробка поетапного плану проведення процедур, за якого локальні методи, у тому числі ін'єкції ботулотоксину, є першочерговими. Хірургічне лікування та лікарські препарати системної дії слід застосовувати у випадках неефективності локальних методів корекції. При виборі типу лікування рекомендується враховувати локалізацію гіпергідрозу. Так, наприклад, при пахвовому гіпергідроз ефективно застосування хлоргідроксід алюмінію і хірургічне видалення потових залоз; при долонно-підошовному гіпергідрозі - іонофорез та симпатектомія грудних гангліїв. Ботулінічний токсин (БТА) може успішно застосовуватися як для лікування аксиллярного, так і долонно-підошовного гіпергідрозу.

КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК

У клініку звернулася пацієнтка К., 27 років, яка протягом 5 років страждає на підошовний та аксиллярний гіпергідроз. На момент огляду висувала скарги на підвищене потовиділення, неприємний запах поту, стан психологічного та фізичного дискомфорту. Пацієнтка не отримувала жодного лікування підошовного гіпергідрозу. При збиранні анамнезу не було виявлено жодних протипоказань до терапії БТА.

Після підписання поінформованої згоди на першому етапі лікування було введено 80 ОД препарату Botox. На другому етапі лікування, через 2 місяці, було проведено корекцію підошовного гіпергідрозу. Площу та інтенсивність підошовного гіпергідрозу визначали білатерально за допомогою йодокрахмального тесту (проба Мінора). За сукупністю площі гіпергідрозу та інтенсивності фарбування крохмалю гіпергідроз був розцінений як помірно виражений.

Регіонарна анестезія стопи. Для знеболювання введення препарату Botox в область підошви була виконана блокада великогомілкового (п. tibialis) та литкового (п. suralis) нервів. Як анестетик використовували Sol. Lidocaini 2%, який відновлювали 0,9% розчином хлориду натрію (фізіологічним розчином) до концентрації 1%. Загальний обсяг анестетика для однієї підошви становив 6-10 мл. Розчин лідокаїну вводили за допомогою голки 22G (0,7 х 40 мм).

При блокаді великогомілкового нерва як анатомічні орієнтири використовували медіальну кісточку і задню великогомілкову артерію (a. tibialis posterior). Після пальпації a. tibialis posterior голку направляли по точці до пульсації до отримання відчуття парестезії або до контакту з кісткою. У разі виникнення парестезії голку витягували на 1-2 мм та вводили 3-5 мл розчину анестетика.

При блокаді литкового нерва анатомічними орієнтирами служили латеральна кісточка та ахілове сухожилля. Блокаду виконували шляхом глибокої підшкірної віялоподібної інфільтрації 3-5 мл розчину лідокаїну між латеральною кісточкою та ахіловим сухожиллям.

Протягом 10 хвилин відзначався розвиток повної блокади больової чутливості протягом 10 хвилин відзначався розвиток повної блокади больової чутливості в області обох стоп без появи будь-яких небажаних реакцій.

Метод введення Botox. 100 ОД препарату Botox розводили 2 мл 0,9% розчину натрію хлориду до концентрації 50 ОД/мл. Для ін'єкцій використовували інсуліновий шприц U-40 об'ємом 1 мл голку 29G (0,33 х 12,7 мм). Ін'єкції виконували внутрішньошкірно у 20 точок на кожній стопі, у кожну точку вводилося 2,5 ОД Botox, інтервал між точками ін'єкцій – 1,5-2 см. Загальна доза препарату Botox на одну стопу склала 50 ОД. Під час ін'єкцій не було відзначено жодних небажаних явищ.

Результати лікування. Початок ангідротичної дії БТА пацієнтка відзначила на 7 добу після лікування. При візиті до лікаря через 2 тижні після ін'єкцій препарату Botox пацієнтка не скаржилася на підвищене потовиділення в області стоп і була задоволена ефективністю лікування. Білатеральна проба Мінора показала негативний результат. Ознак компенсаторного гіпергідрозу та інших небажаних явищ не наголошувалося.

Через 5 місяців після ін'єкцій пацієнтка також не пред'являла скарг на підвищене потовиділення в області стоп і, як і раніше, була задоволена результатом лікування. За даними проби Мінора виявлялися лише поодинокі, незначної величини ділянки фарбування крохмалю, що підтверджувало збереження ангідротичного ефекту ін'єкцій препарату Botox. Ознак компенсаторного гіпергідрозу та інших небажаних явищ не наголошувалося.

Висновок

При корекції підошовного гіпергідрозу за допомогою препарату Botox (100 ОД) під регіонарною анестезією було досягнуто вираженого позитивного результату, що підтверджували як суб'єктивні (відсутність скарг пацієнтки), так і об'єктивні (негативна проба Мінора) оцінки. Ефект від введення Botox виявився через 7 днів і зберігався понад 5 місяців.

ВИСНОВКИ

Лікування підошовного гіпергідрозу за допомогою ін'єкції ботулотоксину має ряд очевидних переваг, таких як висока ефективність, безпека, відсутність компенсаторного гіпергідрозу, простота та можливість виконання процедури в амбулаторних умовах, а також високий рівень задоволеності пацієнтів результатами. Застосування Botox для лікування підошовного гіпергідрозу дозволяє досягти стійкого клінічного результату.

За матеріалами medtriumf.ru

Додати коментар

captcha

ОновитиОновити