Запальні захворювання статевої сфери у жінок є значною і досі не вирішеною проблемою сучасної гінекології. Частота даної патології не має тенденції до зниження, зазначені захворювання, як і раніше, займають лідируюче місце в структурі гінекологічної захворюваності.
В останні роки суттєво зріс інтерес дослідників до окремої нозології, що відноситься до запальних захворювань органів малого тазу, – хронічний ендометрит. Хронічний запальний процес в ендометрії є однією з основних причин порушення менструальної функції, невиношування вагітності, безплідності, невдалих спроб ЕКЗ, гіперпластичних процесів ендометрію та сексуальної дисфункції.
Особливості хронічного ендометриту
Хронічний ендометрит – це захворювання, при якому в результаті персистуючого пошкодження ендометрію інфекційним агентом виникають множинні вторинні морфофункціональні зміни, що порушують циклічну трансформацію та рецепцію слизової оболонки порожнини матки.
В останні роки спостерігається тенденція до збільшення кількості випадків захворювання на хронічний ендометрит, що, очевидно, пов'язано з поширенням інфекцій, що передаються статевим шляхом, широким і часто нераціональним використанням внутрішньоматкової контрацепції, зростанням числа абортів та різних внутрішньоматкових маніпуляцій.
Особливості хронічного ендометриту на етапі такі:
- мізерність симптоматики;
- зміна етіологічної структури зі збільшенням значущості умовно-патогенної та вірусної флори;
- переважно асоціативний характер патогенної флори (не менше ніж у 91%; 96% випадків);
- зростання резистентності до традиційних методів лікування;
- розбіжності щодо визначення діагностичних критеріїв;
- невідповідність клінічних проявів та даних огляду морфологічним змінам в органі;
- серйозність наслідків для репродуктивної сфери у вигляді формування синехій та склерозування порожнини матки, порушення менструального циклу, передумов для розвитку гіперпластичних процесів ендометрію, невиношування вагітності та безпліддя, невдач ЕКЗ;
- зниження якості життя жінок через безліч клінічних проявів захворювання (розлади менструального циклу, хронічні тазові болі, диспареунія, білі, психологічні проблеми тощо);
- тривалі терміни лікування та його висока вартість.
Клінічні прояви хронічного ендометриту
Класифікація має на увазі поділ хронічного ендометриту з урахуванням етіологічного фактора (за C. Buckley, H. Fox, 2002) на:
- неспецифічний (викликають умовно-патогенні мікроорганізми: кишкові палички, стрептококи, стафілококи, протеї, фекальні ентерококи, на тлі бактеріального вагінозу, внутрішньоматкової контрацепції, променевої терапії);
- специфічний (викликають хламідії, гонококи, туберкульозні палички, мікоплазми, віруси, гриби, найпростіші, паразити).
Клінічні прояви хронічного ендометриту не є патогномонічними. Нерідкі маткові кровотечі різного характеру: передменструальні, постменструальні, міжменструальні. Досить частими є скарги на болі, що тягнуть внизу живота, дисменорею і диспареунію, відзначаються серозні та серозно-гноєподібні виділення зі статевих шляхів.
Діагностика хронічного ендометриту
Діагностика хронічного ендометриту базується на комплексному клінічному підході з використанням низки анамнестичних, інструментальних та лабораторних критеріїв. Детекція можливих збудників включає в себе: бактеріоскопію піхвового мазка, фемофлор, посів відокремлюваного з піхви і цервікального каналу, посів ендометрію, посів матеріалу з витягнутого внутрішньоматкового контрацептиву, визначення специфічних мікроорганізмів у зіскрібці з цервікального каналу ВЗОМТ.
Ехографічні критерії хронічного ендометриту, розроблені В.М. Демидовим, регулярно доповнюються. Ультразвукове дослідження проводять на 5-7-й і 22-24-й дні менструального циклу. Найбільш частими ознаками захворювання є: зміни ехоструктури ендометрію, розширення порожнини матки за рахунок рідинного вмісту, дифузно-вогнищеві та кістозні зміни в субендометріальній зоні міометрія, нерівність лінії змикання та асиметрія передньої та задньої стінок матки, стоншення М-еха, візуалізація матки.
Допплерометрія судин матки має особливе значення при динамічному спостереженні з метою оцінки ефективності лікування захворювання. Гістероскопія за макроскопічними ознаками дозволяє ідентифікувати хронічний ендометрит у 35-60% випадків, тому завжди необхідно проводити морфологічне дослідження біоптату ендометрію, що вважається "золотим стандартом". діагностики цього захворювання. У ряді випадків є доцільним використання імуногістохімічного методу з визначенням експресії маркера плазматичних клітин, поверхневого глікопротеїду Syndecan-1 – CD138, що підвищує точність морфологічної верифікації хронічного запалення в ендометрії на 25-30%.Лікування хронічного ендометриту
Оцінка гормонального статусу необхідна для адекватної подальшої реабілітації пацієнток та вирішення питання про характер гормональної терапії на другому етапі лікування.
На першому етапі лікування хронічного ендометриту необхідно елімінувати ушкоджуючий агент або у разі вірусної інвазії знизити його активність, з цією метою використовуються етіотропні препарати з урахуванням чутливості виділеної флори, а також імунотропні засоби.
У сучасних умовах антибіотики варто використовувати лише при появі ознак загострення захворювання, а призначення їх у період ремісії необґрунтоване, оскільки найчастіше призводить до розвитку дисбактеріозу, суперінфекції та обтяження вже наявного запального процесу в матці.
Важливий аспект лікування – це нормалізація піхвового мікробіоценозу. Для цього запропоновані антисептики для місцевого застосування, препарати кислот, еубіотики та пробіотики.
Другий етап лікування хронічного ендометриту – відновлення морфофункціонального потенціалу тканини та усунення наслідків вторинних ушкоджень: корекція метаболічних порушень та наслідків ацидозу, відновлення гемодинаміки та активності рецепторного апарату ендометрію. З цією метою застосовують різні варіанти метаболічної терапії (вітаміни, дезагреганти, антигіпоксанти, ферменти, амінокислоти), фізичні фактори, гормональні препарати (комбіновані гормональні контрацептиви, ЗГТ), санаторно-курортне лікування.
Для лікування хронічного неспецифічного ендометриту протягом останнього часу застосовуються процедури внутрішньоматкового введення полівалентного бактеріофага та інфрачервоного лазера, що дозволяє реалізувати антимікробний ефект шляхом специфічної спрямованої дії на великий спектр можливих збудників запального процесу в порожнині матки без значного системного впливу.
>У запропонованій методиці курс лікування починають після закінчення менструації, на 5-7-й день менструального циклу. Бактеріофаги вводять у порожнину матки тричі за день. Після випорожнення сечового міхура пацієнтка знаходиться на гінекологічному кріслі. В асептичних умовах у порожнину матки повільно через тонкий гнучкий катетер за допомогою шприца вводять 4-7 мл рідкого препарату полівалентного піобактеріофага залежно від розмірів матки та реакції з боку пацієнтки на введення. Після цього в заднє склепіння піхви вводять змочений бактеріофагом тампон для попередження витікання препарату та реалізації його протимікробної дії на рівні слизової оболонки піхви. Потім проводять сеанс лазерної терапії. Такі сеанси проводять щодня, загальна тривалість курсу лікування – ndash; 7–10 днів.
Спосіб дозволяє підвищити ефективність лікування за рахунок поліпшення мікроциркуляції в органах малого тазу, нормалізації трофіки внутрішньої оболонки матки, усунення набряку та інфільтрації ендометрію, пригнічення зростання неспецифічної мікрофлори, оптимізації факторів місцевого та загального імунітету, зниження частоти ймовірних системних поб. />При спільному застосуванні лазерного випромінювання та бактеріофагів з урахуванням їх комплексного позитивного впливу на вогнище хронічного неспецифічного запалення та організм можлива відмова від призначення антибактеріальних хіміопрепаратів, антиагрегантів, імуностимуляторів, що має значний економічний ефект.
За матеріалами статті Т.М. Мотовілової, Т.С. Качаліна, Т.А. Анікіна. РМЗ, 2013 №14, с. 751–754, http://www.rmj.ru.
Поділіться:
Додати коментар