Серед симптомів захворювань найчастішим проявом багатьох хвороб є запаморочення. Запаморочення – це симптом, який супроводжує понад 80 хвороб, і в половині випадків точну причину запаморочення встановити важко. Запаморочення присутнє при неврологічних, серце – судинних захворюваннях, патологіях очей, вух та інших соматичних патологіях.
Запаморочення є суб'єктивним відчуттям, яке супроводжує приблизно 12% випадків неврологічних захворювань.
Порушення вестибулярного апарату. Види вестибулярного запаморочення
Для з'ясування причини запаморочення та патологічного стану насамперед потрібно уточнити характер запаморочення, тобто вестибулярний або невестибулярний.
Вестибулярне запаморочення ще називається системним або істинним і має на увазі ілюзію рухів самого пацієнта або предметів, що оточують його. Вестибулярне запаморочення свідчить про патологію вестибулярного аналізатора.
Види запаморочення при порушенні вестибулярного апарату:
- Гляда – ілюзія рухів нерухомих насправді предметів.
- Відчутне або тактильне – ілюзія нерівності опори під ногами чи руками, ілюзія рухів, хитання хвилями, провалювання у просторі.
- Пропріоцептивне – ілюзія руху власного тіла у просторі.
До невестибулярних запаморочень належать лобові та мозочкові атаксії, почуття нудоти та сп'яніння, дискомфорт, порожнеча і легкість у голові, переднепритомні стани, пелена перед очима, синкопальні стани. Ці відчуття не пов'язані із патологією вестибулярного апарату.
Види симптомів порушення вестибулярного апарату
Далі визначають рівень ураження вестибулярного апарату за наявності запаморочення вестибулярного характеру. Виділяють центральні та периферичні вестибулярні синдроми.
Периферичні вестибулярні симптоми
Запаморочення на тлі патології периферичного відділу вестибулярного апарату з'являється різко і раптово, часто супроводжуються нудотою та блюванням. Такі напади запаморочення зазвичай тривають до 24 години та супроводжуються слуховими розладами. Після гострого нападу зберігається вестибулярна дисфункція. У період між нападами розладів немає.
Центральні вестибулярні симптоми
Якщо вражений центральний відділ вестибулярного апарату, симптом запаморочення виражений не так сильно і яскраво, зате зберігається тривалий час. до кількох тижнів. При патологічному процесі в ЦНС можлива гостра дія на вестибулярний аналізатор, у таких випадках запаморочення може бути за відчуттями подібним до запаморочення при ураженні периферичного відділу. Є спонтанні ністагми.
Підхід у лікуванні запаморочення. Реабілітаційні маніпуляції
З метою лікування доброякісного позиційно пароксизмального запаморочення (ДППГ) використовують реабілітаційні вестибулярні маневри. До таких відносяться повороти тулуба і голови певної послідовності, які призводять до повернення отолітів з каналу в мішечок. При цьому повне лікування після одноразового проведення таких маніпуляцій спостерігається у 83% пацієнтів.
Лікування запаморочення при вестибулярних розладах спрямоване на лікування причини. Тобто потрібне специфічне лікування захворювань центральної та периферичної нервової системи, а також захворювань внутрішнього та середнього вуха.
Основні препарати у симптоматичному лікуванні запаморочення
Окрім специфічного лікування патологій та проведення маніпуляцій застосовується симптоматичне лікування запаморочення, яке полегшує стан хворих та надає седативну дію на вестибулярну активність. До таких препаратів для лікування запаморочення належать:
- Аналоги гістаміну (бетагестин). Препарати цього ряду вважаються вестибулолітичні засоби, які здатні впливати на патогенез вестибулярних розладів судинної етіології. Препарати гістаміну ефективні у лікуванні центральних та периферичних вестибулярних розладів. Зазначається покращення кровопостачання мозкової тканини вертебро-базилярних та каротидних систем.
- Антигістамінні (меклозин, прометазин, дименгідринат, дифенгідрамін). На запаморочення впливають Н1 – блокатори, які мають центральну антихолінергічну активність. Мають побічний ефект – седативний та снодійний. У більшості випадків при запамороченні ці ефекти дуже бажані.
- Антихолінергічні препарати (атропін, скополамін). Пригнічують активність центральних вестибулярних структур. Використовуються для усунення гострих нападів або з метою профілактики хворобливих рухів.
- Похідні фенотіазину (прометазин, тіетілперазин). Мають нейролептичну та вестибулолітичну активність, а також мають виражений протиблювотний ефект.
- Транквілізатори (діазепам, гідроксизин). Застосовуються для зменшення тривожності при хронічних розладах вестибулярного аналізатора.
- Фенібут – похідні ГАМК та фенілетиламіну. Мають ноотропний, вестибулітичний та транквілізуючий ефект.
- Барбітурати – ефективні при лікуванні запаморочення при мігрені.
- Вазоактивні препарати.
Всі вище перелічені вестибулолітичні препарати обмежуються в застосуванні наявністю побічних ефектів, що дозволяє їх застосовувати тільки для усунення нападу запаморочення або з профілактичною метою при заколисуванні.
Для лікування запаморочення при хронічних станах терапія спрямована на усунення причин захворювання та передбачає індивідуальне лікування запаморочення у пацієнтів.
Поділіться:
Додати коментар