Папіломавірусна інфекція: правильна тактика лікування запобігає раку

Папіломавірусна інфекція – одне з найпоширеніших і соціально значущих захворювань у світі, оскільки більшість сексуально активного населення протягом життя має контакти з вірусом папіломи людини. За даними сучасних досліджень, частота інфікування цим вірусом у віковій групі 16 – 29 років становить 45 – 81%. Підхід до ведення хворих з папіломавірусною інфекцією геніталій та захворюваннями шийки матки у роботі лікаря-гінеколога має величезне значення, оскільки неправильна тактика може сприяти прогресуванню процесу, появі різних ускладнень та зниженню якості життя пацієнтки.

В даний час відомо близько 200 різних генотипів вірусу папіломи людини (ВПЛ), які виявляють у тканинах різних патологічних утворень організму людини, проте понад 40 різновидів ВПЛ виявляються переважно в епітелії аногенітальної області.

Відомо, що у більшості інфікованих папіломавірусною інфекцією (ПВІ) протікає безсимптомно у транзиторній формі. При цьому ВПЛ-індуковані зміни епітелію носять перехідний характер і в 70% випадків дозволяються протягом 1 року, а 90% випадків – ndash; протягом 2-х років завдяки формуванню вірус-специфічного клітинного та гуморального імунітету. Однак у ряді випадків вірус не елімінується, а довго зберігається в тканині, і в результаті може відбутися патологічна трансформація нормального епітелію в диспластичний.

Небезпеки вірусу папіломи людини

ВПЛ здатний чинити на епітеліальні клітини-мішені продуктивну або трансформуючу дію. Підсумком цих процесів стають як доброякісні папіломи та кондиломи шкіри та слизових оболонок, так і дисплазії різних ступенів тяжкості аж до злоякісних новоутворень.

Частота розвитку цервікальної внутрішньоепітеліальної неоплазії в 10 разів перевищує частоту розвитку аналогічної патології у піхві або вульві. Це з тим, що зона трансформації шийки матки має специфічний ризик канцерогенності при ПВІ, оскільки ВПЛ тропен до клітин може метаплазії. Важливо відзначити, що ВПЛ еволюційно виробив різні способи обходу обходу. імунологічного нагляду з боку макроорганізму, при цьому в ряді випадків відзначається хронічний рецидивуючий перебіг інфекції з можливою малігнізацією процесу. Тривала активація експресії вірусних онкогенів ініціює багатостадійний процес генетичних та епігенетичних порушень, що сприяють пухлинній прогресії. Доведено, що папіломавірусна інфекція є провідною причиною раку шийки матки.

Як показують дослідження, для розвитку раку шийки матки, крім персистенції ВПЛ в інтегрованій формі, потрібна наявність кофакторів:

• наявність онкогенного генотипу,
• поєднання кількох генотипів вірусу,
• суттєве вірусне навантаження,
• куріння,
• тривалий прийом гормональних препаратів,
• супутні урогенітальні інфекції,
• зниження неспецифічної резистентності організму,
• вплив генетичних факторів.

Заслуговує на увагу той факт, що рак шийки матки є другим за поширеністю онкологічним захворюванням органів репродуктивної системи у світі. За даними ВООЗ, щорічно у світі діагностуються близько 500 тис. нових випадків раку шийки матки, з них щонайменше половина закінчується летально. Важливим профілактичним заходом щодо цервікальної карциноми стає своєчасна діагностика та адекватне лікування захворювань шийки матки, насамперед асоційованих із ВПЛ.

Методи діагностики вірусу папіломи людини

У діагностиці ВПЛ-інфекції пріоритет надається використанню молекулярно-біологічних методів для виявлення та ідентифікації ДНК ВПЛ. Це дозволяє не тільки виявити інфекцію, але і з'ясувати, скільки генотипів представлено одночасно, яке вірусне навантаження, а також в якій формі присутній вірус – в епісомальній чи інтегрованій. За даними В.М. Прилепській та співавт. (2008, 2009), у 58% випадків виявлення ВПЛ у жінок з різною генітальною патологією є типи високого онкогенного ризику.

В даний час існує думка, що діагностика, спрямована на прогнозування патології шийки матки, має ґрунтуватися на цитологічному скринінгу, підкріпленому ПЛР-діагностикою вірусу папіломи людини та впровадженням специфічних молекулярних маркерів.

Тактика лікування хворих на папіломавірусну інфекцію

Підхід до ведення хворих з ПВІ геніталій та захворюваннями шийки матки у практичній роботі лікаря-гінеколога має величезне значення, оскільки неправильна тактика може сприяти прогресуванню процесу, появі різних ускладнень, виникненню ятрогенних станів, суттєвим матеріальним витратам та зниженню якості життя пацієнтки. /p>

Слід зазначити, що досі єдиного загальноприйнятого стандарту лікування пацієнтів з ВПЛ-асоційованою інфекцією не існує через наявність безлічі спірних питань щодо цієї проблеми. Запропоновано велику кількість методів лікування аномально зміненого епітелію шийки матки, а також піхви та вульви, проте жоден з них не є універсальним та позбавленим недоліків, серед яких ймовірність розвитку рецидивів, формування анатомо-функціональних порушень органу, а також несприятливий вплив диму, що містить вірусні частинки після деструкції інфікованого вогнища, на лікаря.

Вибір тактики лікування ВПЛ-асоційованих захворювань повинен ґрунтуватися на правильно встановленому діагнозі, особливостях морфології, локалізації та розмірів уражень, технічних можливостях лікаря, перевагах пацієнтки та її репродуктивних планах, наявності супутньої патології тощо.

В останні роки досягнуто значного прогресу і суттєво розширилися можливості щодо лікування патології шийки матки як основи профілактики злоякісних уражень даної локалізації. При цьому варто відзначити, що загалом тактика ведення пацієнток стала більш щадною. З сучасних технологій деструкції патологічних процесів шийки матки аргоноплазмова коагуляція (АПК) є одним із найбільш перспективних, ефективних та безпечних методів.

На жаль, досягти повного лікування від ПВІ не завжди можливо, у зв'язку з цим загальноприйнятою метою терапії є видалення вогнища ураження, а не повна елімінація збудника, а точніше припинення виділення його з вогнищ ураження (враховуючи, що методологія діагностики полягає у дослідженні клітин зіскрібка, взятого з цих зон). Це пов'язано з тим, що вірус перебуває у аномальному епітелії, а й у зовні здорових тканинах по периферії вогнища. У зв'язку з цим оптимальним варто вважати комплексне лікування, що включає не лише локальний вплив на патологічно змінені тканини, а й неспецифічну противірусну терапію.

Крім різних методик деструкції арсенал медикаментозних засобів лікування може включати антисептики, антибактеріальні та противірусні препарати для ліквідації запального процесу шийки матки і піхви; гормональні препарати – при супутніх порушеннях функції яєчників, а також імуномодулятори.

Відомо, що в основі будь-якого хронічного інфекційно-запального процесу лежать ті чи інші зміни в імунній системі, що є однією з причин існування цього процесу, тому локальне та/або системне застосування імунопрепаратів у ряді випадків може використовуватися як альтернативний засіб лікування при великих ураженнях та/або рецидивуючих процесах як у вигляді монотерапії, так і у складі комбінованого лікування.

На думку О.А. Мінбаєва (2011), оптимальним методом лікування клінічної маніфестації ВПЛ було б застосування лікувальних вакцин, механізм дії яких заснований на блокуванні вірусних генів або протеїнів, необхідних для інфікування, персистенції та розмноження віріонів ВПЛ в епітеліальних клітинах, при цьому активувалася б клітинна елімінувала б інфіковані клітини епітелію.

За матеріалами «РМЗ, 2015»