Системний червоний вовчак − це захворювання з мультиорганним ураженням, і на першому році цієї патології у хворих відзначають ураження нирок (90%), основний механізм якого − відкладення імунних комплексів у клубочках, канальцях, базальних мембранах перитубулярних та інших капілярах нирок.
Також на тлі системного червоного вовчака у пацієнтів може виникати нефропатія, асоційована з антифосфоліпідним синдромом − тромботична мікроангіопатія з ураженням гломерулярних капілярів та ниркових судин.
Читайте у статті на estet-portal.com які виділяють підходи щодо діагностики та лікування нефриту, як наслідки системного червоного вовчаку.
- Основні підходи до діагностики системного червоного вовчака
- Мета лікування нефриту при системному червоному вовчаку
- Показання до імуносупресивної терапії у хворих на вовчаковий нефрит
Основні підходи до діагностики системного червоного вовчака
Критерії системного червоного вовчака, визначені Американською ревматологічною асоціацією (American Rheumatism Association):
- еритема у вигляді метелика;
- дискоїдна еритема;
- фотосенсибілізація;
- стоматит;
- артрит;
- серозит (плеврит, перикардит);
- протеїнурія> 0,5 г/добу або наявність у сечі еритроцитарних циліндрів;
- підвищення титрів антинуклеарних антитіл.
Читайте нас у Instagram!
Велику роль у постановці діагнозу відіграють роль імунологічні порушення:
- антитіла до дволанцюгової дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК);
- антитіла до антигену Smith;
- антифосфоліпідні антитіла;
- позитивні LE-клітини.
Базова серологічна діагностика за останні роки суттєво не змінилася, вона включає визначення антитіл до дволанцюжкової ДНК, антинуклеарного фактора, рівня комплементу (С3 та С4).
Діагностика , лікування та профілактика сечокам'яної хвороби з позиції доказової медицини
Визначення титрів антинуклеарних антитіл є високочутливим, але малоспецифічним методом для виявлення системного червоного вовчака: титри можуть бути підвищені внаслідок інших причин.
Визначення антитіл до дволанцюгової ДНК є більш чутливим тестом, результати якого корелюють з активністю захворювання.
Іноді при нормалізації рівня антитіл до дволанцюгової ДНК, рівень інших антитіл може бути підвищеним.
Антифосфоліпідні антитіла є у 30% хворих та асоційовані з тромбоемболічними ускладненнями ми.
Мета лікування нефриту при системному червоному вовчаку
Мета лікування хворих на вовчаковий нефрит охоплює досягнення індукції та підтримку ремісій для мінімізації супутніх розладів:
- інфекції;
- herpes zoster;
- кістномозкова токсичність;
- хімічний цистит;
- злоякісні захворювання.
До препаратів для лікування пацієнтів з люпус-нефритом відносять кортикостероїд, циклофосфамід, азатіоприн, мофетилу мікофенолат, циклоспорин, гідроксихлорохін, препарати для імунотерапії (ритуксимаб).
Зниження рівня протеїнурії на > 50% є важливою прогностичною ознакою у пацієнтів із вовчаковим нефритом.
Застосування циклофосфаміду у високих дозах у пацієнтів з люпус-нефритом не гарантує досягнення ремісії, але підвищує ризик розвитку побічних ефектів.
Також під час проведення метааналізу чотирьох досліджень вчені виявили достовірне зниження ризику невдалого лікування, частоти смертності та розвитку термінальної хронічної ниркової недостатності у хворих, які отримували мофетилу мікофенолат порівняно з пацієнтами , яким призначали циклофосфамід.
Сучасні особливості та можливості клінічного аналізу сечі
В іншому дослідженні вчені визначили, що загальна частота позитивної реакції (відповіді) хворих на люпус-нефрит, які приймали ритуксимаб, становить 91%.
Призначення пацієнтам ритуксимабу дозволяє зменшити дозу кортикостероїдів, але дані суперечливі: наприклад, в іншому дослідженні ефективність ритуксимабу у хворих на вовчаковий нефрит становить лише 57% порівняно з плацебо.
Застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів з люпус-нефритом призводить до підвищення їх виживання та покращення функції нирокк.
Показання до імуносупресивної терапії у хворих на вовчаковий нефрит
Під час першого призначення імуносупресивного лікування нефриту слід керуватися діагностичною біопсією нирки.
Імунодепресанти рекомендується призначати пацієнтам з вовчаковим нефритом класу IIIA або IIIA/C (± V) та IVA або IVA/C (± V), а також з нефритом «чистого» V класу, якщо протеїнурія перевищує 1 г/добу, незважаючи на застосування блокаторів ренін ангіотензин-альдостеронової системи.
Фармакотерапія хронічної ниркової недостатності
Кінцеві цілі лікування хворих на люпус-нефрит:
- довготривале збереження функції нирок;
- запобігання загостренню захворювання;
- мінімізація побічних ефектів, пов'язаних із лікуванням;
- поліпшення якості життя;
- підвищення відсотка виживання хворих.
Лікування має бути спрямоване на досягнення співвідношення білка в сечі функції нирок.
Головні складові успіху практикуючого лікаря
Поділіться:
Додати коментар