Як наявність антифосфоліпідного синдрому може вплинути протягом вагітності?

Антифосфоліпідний синдром представляє собою цілий ряд порушень, які спровоковані розвитком реакції аутоімунного типу на фосфоліпідні структури клітинних мембран. Цей синдром виявляється у 4% практично здорових людей. Найчастіше антифосфоліпідний синдром діагностується у жінок.

Патогенетичні причини розвитку антифосфоліпідного синдрому не встановлені. Однак визначено фактори, що сприяють підвищенню рівня антитіл до фосфоліпідів. Які причини провокують АФС? Як синдром може вплинути на вагітність? Дізнайтеся клінічні прояви синдрому та методи його лікування у нашій статті.

Фактори та причини розвитку антифосфоліпідного синдрому

Титри антитіл наростають на тлі бактеріальних та вірусних інфекцій. При розвитку таких хвороб, як ревматоїдний артрит, ВКВ, склеродермія, хвороба Шегрена, вузликовий періартеріїт і тромбоцитопенічна пурпура, у крові пацієнтів виявляється високий титр антитіл до фосфоліпідів, що підвищує ймовірність розвитку антифосфоліп.

Підвищена продукція таких антитіл також спостерігається при злоякісних новоутвореннях, прийомі деяких лікарських засобів (гормональні контрацептиви, психотропні речовини), а також після відміни прийому антикоагулянтів. Є дані про генетичну схильність до розвитку антифосфоліпідного синдрому.

Фосфоліпіди поділяються на «нейтральні» та «негативно заряджені». В реакцію з фосфоліпідами вступають антифосфоліпідні антитіла - вовчаковий антикоагулянт, бета2-глікопротеїн-1-кофакторзалежні антифосфоліпіди. Вони взаємодіють з фосфоліпідами клітинних мембран ендотелію судин, нейтрофілів і тромбоцитів. Внаслідок цього антитіла порушують гемостаз і провокують схильність до гіперкоагуляції.

Як може виявлятися антифосфоліпідний синдром? Поразка систем при АФС

Антифосфоліпідний синдром розглядається як тромботична васкулопатія аутоімунного генезу. При цьому процес може локалізуватися в судинах різного калібру та місця знаходження, що робить клінічну картину дуже різноманітною – від акушерської патології до венозних та артеріальних тромбозів, а також серцево-судинних, шкірних, неврологічних та гематологічних порушень.

Як встановити та підтвердити діагноз антифосфоліпідний синдром?

При підозрі на антифосфоліпідний синдром слід ретельно обстежити пацієнта. Підтвердження діагнозу ґрунтується на виявленні в плазмі крові титрів антитіл до кардіоліпіну класу IgG/IgM та вовчакового антикоагулянту. Діагноз вважається підтвердженим, якщо позитивний аналіз отримано двічі протягом 6 тижнів. Діагноз дійсний за наявності мінімум одного лабораторного та одного клінічного симптому. При виявленні АФС у вагітної вирішується питання про її госпіталізацію та медичне спостереження.

Основна мета терапії синдрому – запобігти тромбоемболічним ускладненням. З цією метою призначають непрямі та прямі антикоагулянти, антиагреганти. При тяжкому перебігу показаний прийом глюкокортикоїдів та проведення сеансу плазмаферезу.