Мелазма – порушення пігментації на ділянках шкіри, схильних до дії сонячних променів. На обличчі прийнято виділяти три види мелазми: центрально-лицьову, малярську та мандібулярну.
Причини появи темних плям на молекулярному рівні залишаються більшою мірою невивченими, проте, крім ультрафіолетового випромінювання, до провокуючих факторів відносять гормональний вплив та генетичну схильність.
У цій статті доктор Клер Амрані (Clare Amrani) наводить огляд існуючих методів лікування мелазми з урахуванням доступних на сьогоднішній день даних.
- Актуальність класифікації мелазми за гістологічними ознаками
- Огляд усіх існуючих стратегійлікування мелазми
Актуальність класифікації мелазми за гістологічними ознаками
До недавнього часу було прийнято виділяти три гістологічні типи мелазми:
• епідермальну;
• дермальну;
• змішану.
Така проста класифікація дозволяла чітко визначити тип мелазми та підібрати відповідний план лікування з прогнозованими результатами. Дермальна мелазма найгірше піддається терапії і при цьому відрізняється частими рецидивами.
Однак недавні дослідження, проведені з використанням електронної мікроскопії, імуноцитохімії та конфокальної мікроскопії in vivo, показали, що насправді будь-яка мелазма є змішаною, оскільки меланін та меланофаги не розподілені у шкірі гомогенно.
Тому мелазма не може бути виключно епідермальною; порушення пігментації – складна патологія, що залучає епідермальні клітини, кератиноцити, меланоцити, фібробласти, а також ендотеліоцити судин.
Судинна сітка на ділянках шкіри, уражених мелазмою, густіша. Ця концепція буде більш детально вивчена під час подальших досліджень.
Недавні дослідження показали, що насправді будь-яка мелазма є змішаною.
Мал. 1: вироблення меланіну: роль інгібіторів тирозинази
Огляд усіх існуючих стратегій лікування мелазми
Лікування мелазми базується на чотирьох основних принципах: фотозахист шкіри, нанесення топічних препаратів, прийом пероральних препаратів та залучення інвазивних методик.
Корекція гіперпігментації: вибір ефективних методів лікування мелазми
1. Фотозахист
Ультрафіолоєтовий вплив – один із основних етіологічних факторів мелазми. Тому захист від сонячних променів цілий рік – обов'язкове доповнення до будь-якої терапії. Доведено, що за відсутності належного фотозахисту шкіри значно підвищується ризик повторного виникнення мелазми.
2. Топічні засоби
Гідрохінон
Медикаментозне лікування спрямоване на пригнічення тирозинази – ферменту, що грає ключову роль у виробленні меланіну (Рис. 1). Найчастіше в топічній терапії мелазми застосовують гідрохінон, який виконує цю функцію, а також може сприяти деградації меланоцитів та негативно впливати на синтез ДНК та РНК у меланоцитах. Ефективність гідрохінону прямо пропорційна його концентрації (оптимальна – 4%).
Ретиноїди
Ретиноїди знижують вироблення меланіну двома шляхами:
- пригнічують транскрипцію тирозинази;
- при використанні в комплексі з гідрохіноном знижують ступінь окислення гідрохінону, посилюючи його епідермальну пенетрацію.
Кортикостероїди
Кортикостероїди зменшують пігментацію, впливаючи на вироблення меланіну, а також мають протизапальні властивості. Акне та телеангіектазія – довгострокові побічні ефекти, які можуть виникати під час використання кортикостероїдів. Найчастіше такі препарати призначають у рамках комплексного плану лікування.
Азелаїнова кислота
Ця речовина інгібує тирозиназу, а також руйнує аномальні меланоцити та знижує їх проліферацію.
Койова кислота
Койєва кислота має подвійну дію: пригнічує активність тирозинази і є потужним антиоксидантом. Як монотерапія дана кислота менш ефективна, ніж гідрохінон, проте двокомпонентна терапія в лікуванні мелазми продемонструвала ефективність.
Комбіноване застосування топічних препаратів
Мета комбінованої терапії – збільшити ефективність однієї з активних речовин, а також мінімізувати побічні ефекти лікування.
Так, ретиноїди знижують ступінь окислення гідрохінону, покращуючи його пенетрацію в тканині та знижуючи концентрацію гідрохінону, необхідну для отримання результату.
Стероїди значно знижують ступінь подразнення, яке викликається іншими речовинами.
Складена у 1975 році формула Клігмана передбачає використання 5%-ного хідрохінону, ретиноїдів у концентрації 0,1% та 0,1%-ного дексаметазону. Зміни до формули вносяться з урахуванням індивідуальних особливостей шкіри пацієнта.
Завдяки взаємопідсилюючому ефекту комбіновані терапії більш ефективні та забезпечують результати швидше, ніж монотерапії.
3. Пероральні препарати
Найчастіше для перорального застосування використовується транексамова кислота – синтетична речовина амінокислоти лізину. Вона здатна пригнічувати процес перетворення плазміногену на плазмін. Плазміноген також знаходиться у кератиноцитах та клітинах базального епідермісу. Ультрафіолет стимулює систему кератиноцитів/плазміногену, що призводить до вироблення простагландину та лейкотрієнів. Вони, у свою чергу, стимулюють синтез меланіну. Інгібування меланогенезу досягається за рахунок здатності TXA зв'язуватися з плазміногеном.
Також ТХА може пригнічувати фактори зростання судинного ендотелію та ендотелін-1, які сприяють збільшенню судинної мережі. Це важливо у світлі нового аспекту гістологічної класифікації, описаного вище.
Транексамова кислота в лікуванні мелазми
4. Інвазивні процедури
Інтервенційна терапія мелазми включає лазерну терапію для усунення пігментації та зменшення судинної сітки, хімічні пілінги, мікродермабразію та мікронідлінг.
Як правило, вищеописані процедури поєднуються з іншими терапевтичними методами, такими як застосування топічних препаратів.
Лазерна терапія мелазми, зокрема у темношкірих пацієнтів, пов'язана з високим ризиком виникнення побічних ефектів, у тому числі теплового пошкодження тканин, запальної пігментації та рубцювання. Аби вирішити цю проблему, вчені розробляють лазери нового покоління. Нещодавні дослідження, наприклад, продемонстрували ефективність та безпеку фракційного пікосекундного лазера у лікуванні мелазми.
Незважаючи на існування різних медикаментозних та інтервенційних терапевтичних інструментів, на сьогоднішній день єдиного методу лікування мелазми та запобігання її повторному виникненню не існує.
Нові знання, отримані в процесі вивчення порушення пігментації на молекулярному та гістологічному рівнях, дозволяють зробити висновок про мультифакторіальний характер мелазми.
Відповідно, в ході лікування мелазми необхідно забезпечити вплив на меланоцити, кератиноцити, фібробласти, клітини ендотелію судин, а також молекули, що відтворюються цими клітинами.
За матеріалами журналу The PMFA Journal
Поділіться:
Додати коментар