Чим можуть бути небезпечні спазмолітики

Препарати з групи спазмолітиків відносяться до найпопулярніших і часто призначаються фахівцями різного профілю. Найчастіше вони усувають больовий синдром, але можуть застосовуватися і для етіотропної терапії, і в ситуаціях, коли спазм характерний для даного захворювання, але не відіграє ролі в механізмі його розвитку, і навіть для підготовки пацієнтів до деяких процедур. Спазмолітики зазвичай продаються без рецепта, тому багато пацієнтів користуються ними самостійно, а це загрожує ускладненнями та побічними ефектами.

  У основі больового синдрому, як гострого, і хронічного, лежить дисфункція гладком'язових клітин. При патології внутрішніх органів, у яких є шар таких клітин, біль розвивається через надмірне скорочення гладких клітин. Больові симптоми можуть розвиватися і без органічного ураження, скажімо, шлунка чи кишківника, а тому пацієнти часто застосовують спазмолітики без лікарського призначення. Тому на прийомі потрібно докладно розпитати хворого не лише про те, що його турбує, а й про ліки, які він приймає.

Безумовно, важливим фактором прийому спазмолітиків при больовому синдромі є те, що вони мають аналгетичну дію за рахунок зняття спазму гладкої мускулатури, але при цьому не “прають” симптоми ураження органу та не ускладнюють постановку діагнозу. Але безконтрольний прийом препаратів цієї групи може мати небажані для пацієнта побічні ефекти.

Загальні показання, при яких найчастіше призначаються спазмолітики, стосуються усунення спазмів органів ШКТ, зняття кольк, усунення гіпертонусу, лікування захворювань серцево-судинної системи.

 Деякі типи спазмолітиків та області їх застосування

За механізмом своєї дії всі спазмолітики поділяються на неселективні (інгібітори фосфодіестерази) та селективні (М-холінолітики, блокатори кальцієвих та натрієвих каналів).

Інгібітори фосфодіестерази ефективні за рахунок того, що фермент ФДЕ IV присутній у гладком'язових клітинах всього кишечника, у клітинах сечовивідних та жовчовивідних шляхів, а тому блокада його активності має спазмолітичну дію.  Активно застосовуються при гострих болях колікоподібних, при сечокам'яній хворобі, синдромі подразненої кишки, а також при підвищенні АТ і порушеннях регіонального кровотоку.

Протипоказанням до призначення інгібіторів фосфодіестерази є виражені печінкова, серцева або ниркова недостатність, кардіогенний шок, деякі інші стани.

Серед недоліків неселективних спазмолітиків слід зазначити ймовірність настання серйозних побічних ефектів (таких як запаморочення, тахікардія, нудота, діарея, алергія та інші); відсутність вибірковості.

 М-холінолітики застосовуються найбільш часто для зняття больового синдрому при захворюваннях  верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, оскільки саме тут є найвища щільність відповідних м-холінорецепторів. Їх сфера застосування – це біль у животі, зумовлений пілороспазмом, дискінезією жовчовивідних шляхів, дисфункцією сфінктера Одді.

Холінолітики протипоказані при тахіаритміях, глаукомі, при органічних стенозах ШКТ, доброякісній гіперплазії простати, оскільки мають небажані побічні ефекти.

Блокатори натрієвих каналів діють на основі зниження проникності мембрани клітини для позаклітинного натрію та непрямого придушення виходу калію з неї, за рахунок цієї дії усувається спазм.

Блокатори кальцієвих каналів (дуже складних і різноманітних, наявних у скелетних м'язах, атріовентрикулярних шляхах, гладком'язових клітинах судин, міофібрилах міокарда та інших місцях) гальмують проникнення іонів кальцію в клітини та виявляють виражену судинорозширювальну.

Селективні спазмолітики - це дуже велика та неоднорідна група препаратів, найчастіше показаних для впливу на серцево-судинну систему, оскільки для зняття болю в ділянці ШКТ потрібні дуже високі їх дозування, що неприпустимо.

 Протипоказання та застереження до застосування спазмолітиків

Застосування спазмолітиків протипоказане при туберкульозі, деяких патологіях товстої кишки та мікробних захворюваннях кишечника, окремих видах колітів, хворобі Крона, інших захворюваннях.

Передозування спазмолітика може виражатися алергічними проявами, диспепсичними розладами, порушенням центральної нервової системи або, навпаки, уповільненням психомоторної реакції, порушенням серцево-судинної діяльності.

Призначення спазмолітиків можливе лише за показаннями, з урахуванням клінічної фармакології препарату кожної групи, відповідно до рекомендацій щодо застосування. Широта їх застосування вимагає від лікаря постійно враховувати особливості та властивості різних груп спазмолітиків, їх переносимість, щоб уникнути як недооцінки, а й переоцінки їх терапевтичних можливостей.